Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
«Чогось так очі вивалила?» — каже о. Гервасій до Масі. Поправлено: «Чого ти очі витріщила?»
«Так добре підопхавши кишку». Поправлено: «Так добре перетрутивши…»
«…В руках учителів мордувавців». «Мордувавців» пропущено.
«Звідусіль жадна консисторська блоха в своїм умі не виходила» (в описі шиночка «Попівської діри»). Всю фразу пропущено.
«Що можуть консисторські блохи проти архирея?» Поправлено: «Що може консисторія проти архирея?»
«Раз сиділа Мася у себе в хаті… два ляхи цілували її в руки, третій, як цуцик, служив перед нею». Поправлено: «третій вертівся перед нею».
«Нехай свиня знає своє стійло». Поправлено: «Нехай теля знає своє стійло».
«І ти, корова, стала…» (репліка паніматки Люборацької до Масі)». Поправлено: «І ти, відданице, стала».
«Оцю проклятущу свинарію». Поправлено «семинарію».
У зв’язку з цією стилістичною тенденцією стоїть систематичне переслідування звульґаризованих форм.
«Себто треба йому в «коляндар» подивитись». Замінено: «календар».
«…Взяв патрахиль з хрестом і требником». Поправлено: «єпитрахиль».
«…Якурат так і єсть». Поправлено: «якраз». «Некрути», поправлено: «рекрути».
До вульґаризмів, видимо, були віднесені і такі вирази, як: «ні гич» («По лівий бік Дніпра міста ні гич не походять на тогобіцькі»), «соб» і «цабе» («Ідучи градою від Теплика на Вищий Ташлик до Серебрії соб ліс тягнеться, а цабе долиною села»), хвицати, куричка. «Ні гич» за мінена на «ні трохи»; «цабе» і «соб» — «вліво, направо», «хвицати» — «ногами викидувати» і «куричка» — то «папироса», то «сиґара». Не завжди заміни ці витримано до краю. Так, напр., в другій частині, що взагалі менше улягла хатньому цензуруванню, в описі Кам’янця читаємо: «Спустившись з гори, круто повертається соб — аж таки назад і йдеться попід скали. Цабе тут Смотрич тече, a за ним височенна стіна-круча… От так попід скали, як проїхати з чверть верстви, повертається цабе на міст, а за мостом соб».
Зміни торкнулися і локальних подільських виразів та навіть граматичних форм. Їх було заступлено (не завжди щасливо) виразами і формами загальновживаними.
«Тато сидів на топчані». Поправлено: «на софі».
«Так би сказати, бурдій». Поправлено: «землянка».
«Помоцується». Поправлено: «посилується».
«Тлустий обід». Поправлено: «жирний».
«Отеє мене біда опала з тими чужоземцями». Поправлено: «постигла».
«Рехтуватися». Поправлено: «лаштуватися».
«Чи не забула-м чого». Поправлено: «Чи не забула я чого».
«Щоб знала-сь». Поправлено: «щоб ти знала».
«Буде їй лихий світ». Поправлено: «лиха година» і т. д., і т. д.
Внаслідок усіх тих змін літературне обличчя повісті значно посірішало; відпала низка колоритних слів, форм зворотів («женитва» замінена «женитьба», «прейма» замінена то на «хоча й», то на «принаймні»); випав ряд сцен, нехай і грубих часами, може, і перевантажених деталями, але яскравих і мальовничих, словом, все те, що перечило розповсюдженому поглядові на літературу, як на «школу панського виховання і добрих манер».
В такому вигляді повість оберталася в Галичині (в українськім письменстві Наддніпрянщини зовсім не знана), аж поки десь коло р. 1900-го не заходилося біля неї в-во «Вік». Виявилося, що у Франка, якому так дорікали непоправним, занадто поблажливим до міщанського ґусту виданням, збереглася не зіпсована редакторською рукою копія авторського тексту. Ця копія і лягла в основу видання 1901 року: через тридцять років по смерті Свидницького його твір «побачив світ таким, яким вийшов з-під руки автора, може, й грубуватий, нецеремонний, необроблений, але самою грубуватістю своєю цінний, цінний своєю чутливістю до нових артистичних тенденцій 60-х рр., молодістю та свіжістю реалістичної манери. З’явившися через 40 років після написання, він не здався і надто перестарілим: по суті, не так далеко зайшли од нього вперед перші оповідання Винниченка, що незабаром по тому були видрукувані на сторінках «Киевской старины» і з якими носились, як з найсучаснішим словом української белетристики. І, певно, не так випадково в «Обзоре малорусских изданий» за р. 1901-й згадано про «Люборацьких», як про повість, що поставлена була «выше всего, что появилось в украинской литературе минувшего года»[494].
494
К. стар. — 1902. — І. — С. 42—43 (друга паґін.).