Метаморфози

218] Поле широке й рівнинне було біля стін того міста. 219] Коні там брали розгін, пролітали стрімкі колісниці; 220] Де яка брила була — під копитом дробилась у порох. 221] Старші з семи Амфіона синів там вискакують махом [104] 222] На рисаків і за мить — уже всі на попонах багряних 223] Гордо сидять і важкими од золота віжками дзвонять. 224] Раптом один з них, Ісмен, кого першим носила Ніоба 225] В лоні своєму колись,— завертаючи круто по колу, 226] Так, що під ним аж запінився кінь, закусивши вудила, 227] Скрикує: «Горе мені!» — й зі стрілою під серцем ще їде 228] Деякий час, та з руки, яка слабне, висковзують віжки. 229] Ось він поволі сповзає з сідла, нахилившись управо. 230] Ближчий до нього, Сіпіл, коли вчув, як подзвонюють стріли 231] В сагайдаку,— за повіддя сіпнув. Так обачний керманич, 232] Хмару помітивши, вісницю бурі, повислі вітрила 233] Вже напинає мерщій, щоб ловити в них подув найменший. 234] Щойно коня підігнав — а за ним навздогін невідхильна, 235] Свиснувши, лине стріла й за хвилину йому пробиває 236] Шию і вістрям^ тонким виступає, скривавлена, з горла. 237] Він, як нахилений був, так і зсунувся вниз по гривастій 238] Шиї коня — і гарячою кров'ю земля вже парує. 239] Ось нещасливий Федім і той, що мав дідове ймення — 240] Тантал — їзду верхову закінчивши, взялись, як звичайно, 241] До боротьби (це ж бо діло юнацьке) в блискучій палестрі. 242] Щойно зчепились вони і притиснулись, наче в обіймах, 243] Щільно грудьми до грудей,— як стріла, тятивою підбита, 244] Наскрізь обох водночас, як були вони вкупі, прошила. 245] Зойкнули разом вони, й, од раптового —болю скрутившись, 246] Разом на землю лягли; й очима, що вже пригасали, 247] Разом блукали ще, разом утратили й душу, зітхнувши. 248] Глянув на те Алфенор і, до крові б'ючи себе в груди, 249] Кинувсь до них, нахиливсь, піднімає тіла похололі — 250] Й тут таки сам при братах своїх падає: гордий Делієць 251] Глибоко в груди йому смертоносну стрілу заганяє. 252] Той її вирвати встиг, але з вістрям і кусник легені 253] Вирвавсь — і бризнула з кров'ю душа в неозоре повітря. 254] Таж не від простої впав після нього й хлопчак Дамасіхтон 255] Рани: стріла блискавична ввігналась у сам підколінок, 256] Де починається литка і м'яко сплітаються жили. 257] Поки рукою добуть намагається згубне залізо, 258] Друга, смертельна, стріла йому вбилася в горло по пір я. 259] Виштовхнув крові потік ту стрілу, й, заблищавши, злетіла 260] Високо в небо вона, голубий прошиваючи простір. 261] Іліоней же, останній з семи, надаремно піднявши 262] Руки до неба,— «Всевишні боги, о всі ви сукупно! — 263] Мовив, бо знати не міг, що не всіх йому треба благати,— 264] Згляньтесь!» Почув його лучник ясний, та стрілу повернути, 265] Хоч і розчуливсь, не міг. Тільки вклав юнака незначною 266] Раною: серця його лише кінчиком вістря торкнувся.