Метаморфози
- Автор: Назон Публий Овидий
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Метаморфози». Краткое содержание книги:
Переклад з латини. В поемі «Метаморфози» на матеріалі міфів про різноманітні перевтілення автор задумав пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. В цьому творі Овідій розгортає понад двісті сказань про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого «перетворення» хаосу на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку. Це — найбільш відомий твір знаменитого римського поета.
Перейти на страницу:
412] Ось вже споріднена сходиться знать, і міста, котрі ближчі,
413] Вже владарів, щоб ішли співчувать, виряджають у Фіви.
414] Аргос, і Спарта, і славне гніздо Пелопідів — Мікени,
415] І Калі дон, що тоді ще не був осоружний Діані:
416] Далі — Корінф, що багатий на мідь, Орхомен урожайний,
417] Патри й Мессена, що вславилась мужністю, скромні Клеони,
418] Пілос Нелея й Трезен, де потому Піттей укріпився,
419] Різні, крім того, міста, що їх Істм оточив двобережний,
420] З ними — ще й інші, які по той бік двобережного Істму.
421] Хто б міг повірить, однак? Не було тільки вас там, Афіни!
422] На перешкоді постала війна: надпливаючи з моря,
423] Вже вколо стін мопсопійських юрмились війська чужоземні.
424] Владар фракійський Терей, свій загін на підмогу привівши,
425] Геть одігнав їх і ймення своє перемогою вславив.
426] З ним поріднивсь Пандіон, і багатством, і силою знаний,
427] І знаменитістю роду (виводив його від Градіва),—
428] Прокну за нього віддав. Ні подружня Юнона, одначе,
429] Ні Гіменей, ані Грації край його ложа не стали,—
430] Лиш Евменіди для них запалили вогні похоронні,
431] Лиш Евменіди стелили постіль їм, а птах лиховісний —
432] Пугач — їх дім полюбив і квилив їм над крівлею спальні.
433] Саме той птах поєднав їх у шлюбі, зробив їх батьками
434] Саме похмурий той птах. Молодих, проте, гучно вітала
435] Фракія; вдячність богам виявляли й вони молитвами:
436] Дні ж, коли славному владарю милу дочку Пандіона
437] В дім привели й коли І тіс родився,— до свят прилучили.
438] Ось як нелегко пізнати корисне! Тітан променистий
439] Вп'яте вже рік через осінь провів по шляху коловому.
440] До чоловіка тоді, пригортаючись, мовила Прокна:
441] «Дай мені дозвіл провідать сестру, якщо ти мене справді
442] Любиш, або хай приїде сестра: що повернеться скоро,
443] Свекору пообіцяй,— чималим мені буде дарунком
444] Те, що побачу сестру». Незабаром володар на море
445] Судна спустити велів. І вітрилам, і веслам покірні,
446] В гавань Кекропа ввійшли вони, стали в Пірею на якір.
447] Щойно зустрілись,— правицею тесть свого зятя правицю
448] Дружньо потис, і по теплих словах почалася розмова.
449] Виклав Терей, з чим прийшов, що дружина йому доручила,
450] Й тут же запевнив, що гостю не буде затримувать довго.
451] Ось Філомела ввійшла, заяснівши вбранням, та ще більше —
452] Вродою; десь у лісах віковічних — не раз про те чуєм —
453] Саме такі, як вона, походжають наяди й дріади,
454] Звісно, якщо б у них шати подібні були і прикраси.
455] Глянув на неї Терей — і вогнем перейнявся, неначе
456] Колос сухий, коли жар хтось до нього притулить, немовби [109]
457] Зжовклого листя намет або стіг пересохлого сіна.
458] Гідна ж любові вона! Та й володаря вроджена пристрасть
459] Палить. Населення краю того до Венери охоче,
460] Тож і своєю, й своїх земляків пломеніє жагою.
461] Вже тільки те на умі в нього, як підкупити прислугу,
462] Як — годувальницю вірну схилити: саму Філомелу
463] Звабити хоче будь—що, хоч би мав поплатитися цілим
464] Царством, або ж її викрасти й потім стояти за неї
465] Збройно. На все б він, здається, в полоні любовного шалу.
466] Зважився — пристрасть палка йому груди вогнем ^роздирає.
467] Вже не терпиться йому. Про доручення Прокни раз по раз
468] Тестю нагадує, сам — про своє тільки дбає бажання.
469] Як промовляти — навчила любов, а надмірний свій запал
470] Тут же виправдує: так, мов, дружина мене наставляла.
471] Іноді пустить сльозу, ніби й плакати Прокна веліла.
472] Скільки ж то, світлі боги, нагромадиться ночі сліпої
473] В грудях людини! До злочину вперто йдучи, видається
474] Чесним Терей, а лукавлячи — ще й похвалу пожинає.
475] Хоче того водночас Філомела, й до батька ласкаво
476] Горнеться, просить його, щоб сестру їй відвідать дозволив.
477] Щастям своїм на нещастя своє, нерозумна, благає.
478] Стежить за нею Терей, вже в обіймах своїх її чує;
479] Бачить, як батька вона обціловує, висне на шиї —
480] І, мов смолою вогонь, так усім цим жагу ненаситну
481] Живить, і, скільки б разів не горнулась до батька,— він хоче
482] Стільки ж разів бути батьком,— чеснішим не став би, одначе.
Перейти на страницу: