Українське письменство

Не вважаючи на всю видиму свою простоту та схематичну нерозробленість останніх глав, «Люборацькі» переважають «Причепу» і з погляду композиційного. Вони не завантажені без потреби матеріалом описового характеру, що, по суті, не має відношення до дії, — а в «Причепі» такого матеріалу аж занадто: товариська пиятика панотців Федора та Мойсея (останній не відіграв жодної ролі в дальшому ході повісті), Ганине весілля, товариські гулянки, які справляють Лемішковські (розд. VIII), і т. п. У «Люборацьких» всі головніші для задуму авторського моменти в історії героїв розроблені детально, моменти другорядні полишені в затінку; на той час у «Причепі» центральне місце фабули — роман Яся Серединського з Зосею Лемішковською — розповіджений коротко, прихапцем, і вся повість сходить, по суті, на дві, зведені в один вузол експозиції, — експозицію Серединських і експозицію Лемішковських. Виписані вони з незвичайною докладністю, а самий вузол, що має бути фабульним осереддям повісті, ледве держиться і відразу переходить у коротко, стисло розказаний «тургенєвського» типу епілог. Автор немовби не знає, що йому робити з героями, що стали в складніший фабульний межи собою стосунок: знаючись на епічному описуванні, на жанрових картинах, пейзажах тощо, смакуючи статичні деталі, він не вміє і не любить розробляти дію.

З відповідними змінами те саме треба сказати про «Люборацьких» у порівнянні до пізнішої повісті Нечуєвої — «Старосвітських батюшок та матушок». Тема «Батюшок» — зіставлення старого і нового попівства — стикається з темою «Люборацьких» не менш від «Причепи». Дія діється в 30—40-х рр. XIX в., і задача авторова в ній — «показати ті умови й процеси, що доводять кінець кінцем до цілковитого розбрату народу з інтеліґенцією, найперше з духовенством». Проте: а) ці процеси показано головно в ділянці господарства та матеріального побуту, без переважного інтересу до моментів національного самоусвідомлювання старого духовенства (на недостатність національного колориту вказував Нечуєві, між іншим, Теофан Лебединцев у цікавих листах під час друкування повісті в «Київській старині»)[485], б) моменти, що мають центральне значення в розумінні соціальної характеристики — вибори священика парафією і консисторське призначення, інвентарі і панщина на попа і т. д. — поступаються місцем перед етнографічними етюдами, жанровими сценками і т. п. матеріалом, не кажучи уже про такі епізоди, як Балабушине залицяння до Орисі та «гарбузова пригода». Докладніше на тому спинятися не буду: цього досить, щоб признати характеристику Огоновського, до «Люборацьких» застосовану, більш відповідною до «Старосвітських батюшок та матушок», бо це справді ланцюг мало пов’язаних у фабульну єдність етнографічних нарисів, «з закрасою поетичною», розуміючи під останньою оздоби з народно-поетичного запасу.