Українське письменство

На українському ґрунті найближче до «Люборацьких» стоять хроніки Нечуя-Левицького «Причепа» та «Старосвітські батюшки та матушки». На тематичну подібність «Люборацьких» до першої вказувала вже редакційна примітка «Зорі», де повість Свидницького друковано вперше. Редакція «Зорі» рекомендувала «Люборацьких» як першу пробу української повісті на тлі сьогочасних обставин і заразом, можна сказати, одну з найкращих проб, які маємо на тім полі, що в «деяких зглядах може сміло стати під пару Нечуєвій «Причепі», з котрою у неї багато спільного і котрої вона старша сестра». Справді, тема тієї і другої повісті-хроніки — з’явища польського культурного впливу на Правобережній Україні. У «Причепі» тільки полонізацію показано не на жіночій статі попівського роду, а на двох чоловіках з міщанських родин — на Ясеві Середі та Якимові Лемішці: обидва перетворюються на панів Серединського та Лемішковського, набираються гонору та презирства до хлопа і процвітають по правобережних економіях панських. І той, і другий улягають денаціоналізації, скоряючись недобрим порадам: ролю злого генія при першому відіграє пан Хоцінський, при другому — його жінка Зося Пшепшинська. Хоцінський уловляє в свої сіті Яся Серединського підмальованими оповіданнями про минувшину його ніби шляхетного роду: («не раз, не два до півночі не стуляв [Ясь] очей після розмови Хоцінського, що Ясь веде свій рід од панського польського коліна, що в ньому плине кров шляхетсько-польська, що його діди й прадіди були заможні, були панами й католиками, мали поля, села й людей…»). На думку Левицького, досить було самого слова Хоцінського, щоб роздмухати в Ясеві «ту пиху, що лежить в основі польсько-шляхетської натури». Ту ролю, яку при Ясеві пан Хоцінський виконує своїми оповіданнями, супроти Лемішки-Лемішковського Зося відіграє за допомогою свого непереможного кокетства. Вона підкоряє його всього, розслабляє його волю, сварить з батьком, улаштовує хатнє життя на свій кшталт і по своїй уподобі, і тільки з упадком Зосиних чар жіночих та небувалим зростом її примх Лемішковський показує їй, що «тиха вода греблі рве». Згодом, тільки по втраті сердечної і простої Гані, прозріває і друга жертва польщизни — Ясь Серединський.