Українське письменство

Отже, ні в кого із мемуаристів немає суцільної монструозності педагогів Помяловського.

Мені здається, не тяжко уявити, як саме й чому згустилися фарби в перших із «Очерков бурсы». Педагог з покликання, що в свій час привернув до себе увагу Ушинського, Помяловський виступив немовби з актом обвинувачення проти старої бурси в ім’я свого педагогічного credo. Знаючи її неґативні сторони в деталях і пишучи твір ударного значення, він зацікавлений був випнути їх якнайрельєфніше, представивши їх як справжню громадську небезпеку; не кажу вже про те досить природне роздразнення, в якому писав він свої перші нариси і про яке свідчить біограф. Таким чином і сталося, що найвиразніші представники бичованих тенденцій старої школи — Лобов і Батька, Долбьожин і Краснов — виступили наперед і закрили своїми лозами та фризовими шинелями ввесь виднокруг бурси. Принаймні, наприкінці другого з своїх начерків сам Помяловський робить застереження, немовби має перейти від дев’яти пекельних кругів до чистильна. «Уже в следующем очерке вы увидите добрые задатки для будущего из жизни бурсаков, хотя и там будет много гадкого. Бурса будет в моих очерках постепенно, как и на деле было, улучшаться, только позвольте описать, как было, — не прибавляя, не убавляя. Еще очерков восемь, и бурса, даст Бог, выяснится окончательно. Если придется ограничиться этими двумя очерками («Зимний вечер в бурсе», «Бурсацкие типы»), то будет очень жаль, потому что читатель тогда не получит полного понятия о том, что такое бурса, и потому относительно составит о ней ложное представление». Від біографа дізнаємося, що Помяловський мав торкнутися і світлих сторін бурсацького життя, немовби вирівнюючи спершу накиданий образ. Про таке ж згущення фарб, наслідком задуманої ударності цілого твору, говорить і В. Острогорський у своїй статті, писаній з приводу 25-х роковин письменникової смерті[476]. Він відзначає, що духовна школа не тільки неґативно діяла на Помяловського, що «несмотря на все безобразие бурсацкой жизни, в семинарии, где Помяловский пробыл с 1851 по 1857 год, были некоторые факты, действовавшие на него относительно благоприятно. Таковы упражнения в сочинениях[477], дававшие все-таки некоторый толчок мысли, товарищеский журнал «Семинарист», наконец, хотя и схоластические, но довольно сносные лекции Мишина по логике и психологии… Да и вообще в последние два года в семинарии, как и во всей русской жизни, повеяло новым духом; неоконченный очерк «Переходное время бурсы» уже намечает несколько это веяние». Додамо тут, що Острогорський належить до апологетів Помяловського і, відзначаючи в його начерках риси певної згущеності, анітрохи не солідаризується з тими голосами, що закидали Помяловському вигаданість його бурси, а кошмарність загальної картини шкільної з’ясовували білою гарячкою автора[478].