Українське письменство

Всі ці уваги проф. О. І. Білецького потребують, щоб спинитися над ними уважніше.

Отже, 1) «Помяловський не вигадав і не видумав нічого». На думку проф. Білецького, з нього — типовий збирач людських документів, «на кшталт тих, які пізніше і з іншим змістом виготовляв фундатор французького натуралізму Золя». О, певна річ, це так, — і, зіставляючи свідчення Помяловського з признаннями мемуаристів, я приходжу до того ж висновку. А втім, це не виключає деякого згущення фарб, так само як знаходжувано його і в основоположника французького натуралізму. Беру для початку бурсацьких учителів у Помяловського. В начерку «Бурсацкие типы» їх троє: перший — «великий педагог», як його «називає сам автор, саркастичною увагою випереджуючи читачівське враження, — Іван Михайлович Лобов. До класу він з'являється у фризовій шинелі, з атрибутом педагогічної гідності, з лозиною в руках. Викладання його полягає в перегляданні нотати та у визначуванні різних порцій кари, а під час екзекуції — у попиванні квасу та заїданні того квасу пирогами. Потім до кінця лекції педагог спить. Другий — Долбьожин, сухотний, повсякчас роздратований, «мучений бісом бурсацьких заздрощів». «У него, — розповідає Помяловський, — было положено за священнейшую обязанность пересечь всех в продолжение курса». Друга його особливість — це віртуозність у лайці та невичерпаність цинічної розмови. Третій — Батька, викладач уставу, що з найпростішого предмета, що потребує практичного засвоєння, зробив несосвітенну дурницю і неймовірне завантаження для пам'яті — і за недостатню увагу до варварської своєї науки карає, щоправда, без хамства Лобова, без одчайдушності («отпетости») циніка Долбьожина, але з завзяттям і розмахом розбійника («с разбойничьей удалью»): він видирає волосся учням, примушує поклонятися пічці, цілувати різки, б'є і примушує сікундаторів солити битого по битому і т. д. «Батька разбойничал», — читаємо в «Очерках бурсы», дістаючи враження, ніби інших педагогів у бурсі немає і ніби ті гекатомби премудрості приносяться протягом трьох найближчих лекцій. До цієї портретної ґалереї тільки третій начерк додає учителя нової, ніби гуманнішої формації — Павла Федоровича Краснова. Цей учитель уже не примушує визубрювати слово в слово, дає не більше десяти різок за раз, але, як придивитися добре, то цей, «у приватних стосунках добрий і чесний чоловік», не менший монстр, як і раніше схарактеризовані три кити: «Краснов донимал не столько сечением, сколько систематическим преследованием, и вот это преследование, основанное на психологической тактике, сильно отзывалось иезуитизмом». І далі кілька сторінок присвячено описові моральних тортур, які, за допомогою Сократової методи, учиняв «добрий» учитель Краснов. Троє китів дохльостують учня до своєї науки, Краснов доїдає словами.