Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-5-4
- Переводчик: Оксана Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи». Краткое содержание книги:
Книга є рідкісним для нашого часу прикладом синтезу філософського, наукового та мистецького підходів і, у цій якості, буде цікавою широкому інтелектуальному загалу.
До того ж — ми повертаємося тут до теми страху перед Інквізицією, — вчені XVII ст. знаходили в цій доктрині теологічного волюнтаризму засіб уникнути покарання церковним судом. Стверджуючи, що «Бог має безліч засобів, за допомогою кожного з них він може зробити так, що всі речі цього світу будуть виглядати такими, якими вони виглядають, проте людський розум не може пізнати, який саме засіб він використав, щоб створити їх»[421], Декарт дає зрозуміти, що він не стверджує, що речі насправді відбуваються так, як він намагався це показати, а лише пропонує їх правдоподібне раціональне пояснення. Саме це відмовився приймати Галілей. Кардинал Беларміні, як справедливо зауважує Едуард Ян Дікстеркгуіс[422], радив Галілею задовольнитися твердженням, що видимі рухи краще пояснюються у математичний спосіб, якщо прийняти, що Земля обертається навколо Сонця, що йдеться, таким чином, про гіпотезу, а також прийняти, що не можна стверджувати з абсолютною впевненістю, що речі справді відбуваються у такий спосіб.
Ідея повної свободи творчої волі також веде нас до античної доктрини божественної таємниці. Сенека казав:
Чи є істинними ці гіпотези? Тільки богам це відомо, тільки вони володіють наукою про істину. Нам дозволено лише розглядати ці галузі та просуватися у дослідженні цих прихованих речей за допомогою обставин, без упевненості, проте і не без надії, що ми їх знайдемо[423].
Проте темрява таємниці християнського Бога, вільного та всемогутнього, є ще більше непроникною. Якщо Бог стоїків був Розумом, був раціональною необхідністю, обираючи найкращий світ та постійно відтворюючи його завдяки вічному поверненню, то «всемогутній» Бог є повністю вільним творцем якогось світу поміж безконечних та невизначених світів, в якому раціональна необхідність також є довільним витвором Бога. Раціональна необхідність, таким чином, пов’язана з вибором, який, зрештою, є абсолютно вільним[424].
7. «Інженер на пенсії»
Дуже крихка гармонія між релігією та наукою тривала дуже недовго, адже релігійне виправдання механіцизму, про яке ми щойно говорили, містило у собі власне заперечення і мало швидко втратити будь-яке значення. Насамперед, механізм явищ міг бути добре вивчений без будь-яких звернень до Бога. Адже у механістичній системі роль Бога обмежувалася першопочатковим «поштовхом», що запускав процес конституювання машини світу та її функціонування. Саме за це Паскаль дорікав Декарту:
Не можу вибачити Декартові: дуже він волів у всій своїй філософії спромогтись обійтися без Бога, але не зміг утриматись [і не дозволити] Йому дати щигля, щоб урухомити світ; по тому Богові у нього вже немає чого робити[425].
Можна також сказати, що у системі Ньютона Бог перебуває у ситуації «інженера на пенсії», який більше не має жодних підстав втручатися[426]. Бог, таким чином, потроху стає непотрібною гіпотезою. Кажуть, що Лаплас так відповів Наполеону на запитання про місце Бога у його «Системі світу»: «Сір, я не мав потреби у цій гіпотезі»[427].
Доктрина теологічного волюнтаризму, що була тісно пов’язана з механістичним ставленням до природи, також містила у собі зародок саморуйнування. Стверджуючи абсолютну свободу волі Бога, намагалися прославляти божественну трансцендентність. Водночас, як це добре показав Ляйбніц[428] у суперечці з Кларком з приводу фізики Ньютона, існує повна еквівалентність між системою абсолютної волі, що її приймають механіцисти, та Епікуровою системою абсолютного випадку: «Воля без підстави буде випадком епікурейців»[429]. Як в одному, так і в іншому випадку, йдеться, зрештою, про повну ірраціональність, виникнення світу не має раціонального виправдання ані у волюнтаристському абсолютизмі, ані у безпідставному відхиленні епікурейських атомів. Як в одному, так і в іншому випадку, неможливо раціонально обирати поміж можливостями, що є абсолютно індиферентними, чи йдеться про епікурейські атоми чи про абсолютний простір Ньютона. Починаючи з XVIII ст. та, особливо, у XIX ст., механістична наука, що обходиться без розгляду причин та цілей, яка тримається явищ, буде абсолютно байдужою до проблеми існування чи не-існування Бога, та до способу, у який він створив світ.
421
Див. вище, c. 172 (В електронній версії — параграф 6 Божественна таємниця розділу 11. — Примітка верстальника).
422
Dijksterhuis E.J. Die Mechanisierung des Weltbildes, IV, § 162, S. 429. Про цю настанову див. нижче, параграф 13, с. 220—221 (з приводу Озіандера).
423
Сенека, Природні питання, Комети, VII, 29, 3.
424
У своїй статті «Таємниці Бога, Природи і Життя» Евелін Фокс Келлер у дуже цікавий спосіб продемонструвала, що в XVI та XVII століттях таємниці природи та життя становлять царину таємниць, що розглядались як жіночі, на противагу божественним таємницям, що розглядались як чоловічі (Keller Е.F. History of the Human Science. — 1990. — n. 3. — P. 229—230).
425
Паскаль Б. Думки, § 1001 Лафюма / Пер. А. Перепаді, О. Хоми.
426
Dijksterhuis E.J. Die Mechanisierung des Weltbildes, IV, § 330, P. 549.
427
Цитується A. Койре (Koyré A. Du monde clos à l’univers infini. — Paris, 1973. — P. 336), де можна знайти цікавий аналіз цієї еволюції.
428
Blumenberg H. La légitimité des Temps modernes… — P. 162.
429
Correspondance Leibniz-Clarke / Présentée par A. Robinet. — Paris, 1957. — P. 90.