Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

1. Марна допитливість

За часів античності, середньовіччя та у Новий час механіки, маги та науковці намагалися вирвати у природи те, що вони називали її таємницями. Водночас потужні напрями думки прагнули пригальмувати те, що вважали безмірною зухвалістю прометеєвої настанови, адже остання хотіла піддати природу насильству за допомогою штучних засобів.

Вже в античну добу, зокрема, в історії Прометея, що викрав у богів таємницю вогню та був засуджений на вічні тортури, та в історії Ікара, що здобув здатність літати, як птах, та хотів піднятися до сонця, проте впав у море, у міфічній формі з’являється передчуття небезпеки, яку несе зухвалість, hurbis для того, хто наважується шукати знання божественних таємниць. Ці два образи символізують у збірниках емблем XVI та XVII ст., як ми вже казали[435], небезпеку допитливості та претензій на підкорення природи.

Потрібно згадати, насамперед, філософську традицію, яка протистояла марній допитливості, що відвертала душу від турботи про своє моральне життя[436]. Такою є, як ми це бачили, позиція Сократа[437], що полягає у повній відмові від досліджень природи. Інші філософи, навіть якщо вони і визнавали важливість фізичних досліджень, побоювалися, що людина в них загрузне. Сенека, наприклад, написавши книгу про «Природні питання», вважав бажання знати більше, аніж потрібно, формою нестриманості[438]. У цьому він, можливо, зазнав впливу Деметрія Кініка, деякі висловлювання якого на цю тему він цитує[439]. Стосовно природи, казав Деметрій, існує безліч питань, які одночасно неможливо та непотрібно розв’язувати: «Істина прихована на дні безодні, занурена у темряву». Водночас природа не оберігає ревно свої таємниці, адже все, що потрібно нам для щастя та морального прогресу, перебуває у межах видимості та поруч із нами. Цього нам має бути достатньо.