Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

2. Критика технік силування Природи

За доби античності, окрім критики марної допитливості, поставали також сумніви у легітимності будь-якої техніки, що силує природу. Ксенофонт у своїх «Спогадах» розповідає про сумніви Сократа у тому, що дослідження природи є безкорисливими та його підозру, що ті, хто шукає пізнання божественних речей, переконані, ніби пізнавши «необхідності, завдяки яким кожна річ приходить у буття», вони зможуть, коли захочуть, викликати вітри, дощі, сезони та інші подібні речі, у яких вони матимуть потребу[445]. Отже, вже в той час передчували прометеєві амбіції науки.

Ціцерон, як ми пам’ятаємо, згадував про скрупульозність медиків-емпіристів, які боялися, що відкриті шляхом розтину «органи, позбавлені своїх оболонок, змінюються»[446]. Вигляд внутрішніх органів у живому та мертвому тілі є різним. Спотворюючись емоціями, цей вигляд тим більше спотворюється впливом смерті[447]. Цей погляд медиків-емпіристів також переповідався Цельсом, латинським енциклопедистом, який писав у І ст. н.е. На їхню думку, вівісекція злочинців, що практикувалася медиками-догматиками Герофілом та Ерасістратом за доби еллінізму, є актом жорстокості: «Мистецтво, покликане турбуватися про спасіння людей, заподіює деяким з них не просто смерть, а найжахливішу смерть» і, навіть, жорстокості, що не приносить жодної користі: «адже те, що шукають ціною такого насильства, не може бути знайдено»[448].

До цих методологічних та моральних сумнівів додаються побоювання, які можна назвати екологічними. Маги та експериментатори хотіли зірвати з Природи її покривало. Проте, якщо Природа приховується, то чи не має у неї для цього підстав? Чи не хотіла вона захистити нас від небезпек, що підстерігають нас, коли, опанувавши та підкоривши її, ми опинимося під загрозою власного технічного прогресу?