Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-5-4
- Переводчик: Оксана Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи». Краткое содержание книги:
Книга є рідкісним для нашого часу прикладом синтезу філософського, наукового та мистецького підходів і, у цій якості, буде цікавою широкому інтелектуальному загалу.
Декарт та механіцисти відкидають, таким чином, традиційне розрізнення між процедурами людського мистецтва та природними процесами. У статті «Природа» свого «Філософського словника» Вольтер добре підсумує цю ситуацію: «Моя бідна дитино, чи хочеш ти почути правду? Вона полягає у тому, що мені дали назву, яка мені не личить — мене називають природою, тоді як я є мистецтвом».
Відтепер машина, а не живий організм, стає взірцем для розуміння та пояснення природи, у цьому контексті Бог постає як конструктор машини світу, що перебуває поза нею — як великий інженер, великий архітектор, великий годинникар. Такі вислови часто використовуються у XVII та XVIII ст.[389] Відомими є вірші Вольтера:
Це правда, що починаючи з античності язичницькі, так само, як і християнські автори — наприклад Лукрецій, Калкідій чи Лактанцій, говорили про природу як про якусь machina[391]. Проте правдою є також те, що використовуючи цю метафору, вони хотіли лише наголосити добру злагодженість природи; втім у такого християнського автора як Лактанцій ця метафори могла відчинити двері механістичній концепції всесвіту. Коли у XIV ст., у 1377 році, у Ніколя Оресма з’являється порівняння природи з годинником, власне механічна перспектива стає очевидною[392]. У 1599 році, наприкінці листа-присвяти, що передує його перекладу «Механічних питань» Псевдо-Аристотеля, Монантей заявляє, що всесвіт є інструментом Бога, оскільки він є найвеличнішим, наймогутнішим, найструктурованішим з усіх машин і є системою зчеплень (complexio) усіх тіл[393]. Метафора набуде усієї повноти свого значення та всієї важливості у Мерсена та Декарта.
Враховуючи дуже тісні зв’язки, що з часів античності пов’язали математику та механіку, це уявлення про Природу як механізм мало головним наслідком появу, завдяки Кеплеру, Галілею, Декарту, Гюйгенсу, Ньютону, математичної фізики, яка базується на вимірюваних та обчислюваних даних явищ і намагається сформулювати, у вигляді рівнянь, закони, що їх впорядковують. Для Галілея, наприклад, світ є книгою, написаною мовою, яку неможливо зрозуміти, якщо не знати її літер, які є нічим іншим, як математичними фігурами[394]. Починаючи з цього вирішального повороту до математизації природи відкривається можливість еволюції науки до модерної фізики.
4. Таємниці Природи
Наукова революція не поклала край вжиткові метафори таємниць природи. Науковці продовжили її використовувати. Наприклад, у «Житті Декарта», написаному наприкінці XVII ст., Бає каже про отця Мерсена: «Ніколи жоден смертний не був таким допитливим, як він, прагнучи проникнути у всі таємниці Природи, та намагаючись зробити всі науки та мистецтва досконалими»[395]. Паскаль скаже, наприклад: «Таємниці природи є прихованими; хоча вона діє завжди, ми не завжди відкриваємо всі її ефекти»[396]. Не використовуючи слова «таємниця», Мольєр у 1672 році змушує сказати Беральда в «Уявному хворому»:
Пружинами нашої машини є її загадки, навіть там, де людина не бачить навіть маленької крихітки; […] Природа розмістила перед нашими очами покривала, надто щільні, щоб щось пізнати.
На початку XVII ст. під час наукової революції, про яку ми ведемо мову, тієї миті, коли природа втратила свою якість діючого суб’єкта та припиняє сприйматися як богиня, вона на фронтисписах великої кількості наукових видань парадоксальним чином знову набуває рис Ізіди, що розкривається[397].
389
Наприклад Кеплер у «Mysterium Cosmographicum» 16 С, у фр. пер. Сеґонда «Таємниця світу»: «Бог виміряв усі речі як архітектор-людина» (Paris, 1984. — Р. 13; див. також примітку Сеґонда); Ляйбніц, Монадологія, § 87.
390
Вольтер, Інтриги. Їх можна прочитати з примітками самого Вольтера у виданні: Voltaire. Oeuvres complètes / Ed. M. Beuchot. — Paris, 1834. — T. XIV, vol. III, Poésies. — P. 261.
391
Лукрецій, Про природу речей, V, 96; Калкідій, Коментарі на Тімей, § 146, § 299, латинський текст див.: Plato Latinus. — T. IV. Timaeus a Calcidio translatus commentarioque instructus / Ed. J.H. Waszink. — London-Leyder, 1962. — P. 184, 19; 301, 19. Для Лактанція (Божественні установи, IV, 6, 1) Бог є machinator mundi. Про метафору машини див.: Blumenberg Н. Paradigmen zu einer Metaphorologie. — Frankfurt, 1998. — S. 91—96.
392
Oresme N. Le livre du Ciel et du Monde, II, 2 / Ed. by A.D. Menut and A.J. Denomy, tr. With an introduction by A.D. Menut. — Madison, Milwaukee and London, 1968. — P. 282, line 142. Про метафору годинникаря див.: Blumenberg H. Paradigmen zu einer Metaphorologie… — S. 103—107.
393
Monantholius H. Aristotelis Mechanica. Grauce emendata, Latine facta. — Paris, 1599. — Epistole dedicatoria, fol a III r.
394
Calilée. L’essayeur / Tr. fr. C. Chauviré. — Paris, 1980. — P. 141;
395
Baillet A. Vie de Descartes. — Paris, 1691. — T. II. — P. 352.
396
Паскаль Б. Фрагмент трактату про порожнечу / Brunschvicg, р. 78.
397
Див. нижче, параграф 19, с. 311—317.