Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

Переднє слово

Я думав про цю книгу більше сорока років. Десь близько 1960 року я почав цікавитися різними значеннями, що їх могло мати поняття «таємниці природи» в Античності та у Новий час. У наступні роки я пристрасно захопився філософією природи та запитував себе, чи можливо, щоб у сучасному світі відбулось відновлення і, звичайно, метаморфоза досліджень подібного типу. Проте зайнятий викладацькою роботою та іншими справами, я ніколи не міг зосередитись на цьому проекті. Водночас, у контексті моїх тогочасних досліджень Плотина я підготував у 1968 році для «Зустрічей» товариства «Еранос» доповідь на тему «Внесок неоплатонізму у філософію природи на Заході», у якій зумів викласти важливі для мене ідеї. Особливо важливим для мене був приклад Ґьоте, одночасно поета та вченого, який, на мою думку, запропонував модель одночасно наукового та естетичного підходу до природи. Саме завдяки йому я наштовхнувся на образ і текст, які стали відправним пунктом у написанні цієї книги.

Перемістимо на мить ці образ і текст у їхній історичний контекст. З 16 липня 1799 року по 7 березня 1804 року німецький вчений Александр фон Гумбольдт у супроводі ботаніка Еме Бонплана здійснив надзвичайну подорож у Південну Америку з метою наукових досліджень, звідки привіз величезну кількість географічних та етнографічних спостережень. Першим результатом цих сповнених відкриттями років була доповідь, зроблена Гумбольдтом в Інституті Франції у 1805 році та опублікована у 1807 році під назвою «Нарис географії рослин». Німецька версія цієї праці побачила світ у 1807 році в Тюбенґені під назвою «Ideen zu einer Geographie der Pflanzen» зі сторінкою присвяти Ґьоте. Присвята була покликана публічно визнати те, чим Гумбольдт був зобов’язаний автору «Метаморфози рослин»[1]. Ця сторінка була прикрашена гравюрою, виконаною на основі малюнка, що його данський скульптор Торвальдсен зробив відповідно до побажань великого дослідника. Дивлячись на цю прекрасну алегоричну гравюру (іл. 1) ми можемо оцінити, наскільки віддалились від того духовного світу, в якому жили вчені, митці та поети ще на початку XIX ст. Ця алегорія була цілковито зрозумілою освіченим людям тієї доби. Нашим сучасникам вона абсолютно незрозуміла. Що це за оголений персонаж, який тримає лівою рукою ліру, а правицею знімає покривало зі статуї якоїсь дивної богині? Що це за богиня з розчепіреними руками та пальцями, яка має три ряди грудей і нижня частина тіла якої затиснута у вузькому футлярі, оздобленому зображеннями різних тварин? Та чому біля підніжжя статуї лежить книга Ґьоте «Метаморфоза рослин»?

Ґьоте сам запропонував варіант відповіді на ці запитання, коли написав: «А. фон Гумбольдт прислав мені переклад свого «Нарису географії рослин» з улесливою ілюстрацією, яка дає зрозуміти, що Поезія також може підняти покривало Природи»[2]. Проте сучасний читач однаково не розуміє ні цієї загадки, ні цього пояснення. Чому Ґьоте назвав цю богиню Природою? Чому ця Природа має таємниці? Чому з неї потрібно зняти покривало? Чому Поезія здатна це зробити?

Я коротко відповів на ці запитання у лекції, прочитаній у червні 1980 року в Академії літератури та літератури Майнца[3]. Поняття таємниці природи потрібно розуміти у контексті афоризму Геракліта: «Природа любить приховуватися». Покривало зі статуї природи знімає Аполон, бог Поезії, а сама статуя є зображенням богині Природи, що виникло внаслідок злиття образів Артеміди Ефеської та Ізіди. Тієї Ізіди, яка згідно з античним надписом, що його цитує Плутарх, говорить: «жоден смертний не зняв з мене покривала». У цій лекції я також стисло окреслив історію метафори знімання покривала з природи. Ці сюжети були предметом моїх лекційних курсів у Колеж де Франс упродовж 1982—1983 років. Протягом наступних років я почав працювати над тим, що вважаю трьома аспектами одного й того самого феномена: історія екзегези фрагменту Геракліта, еволюція поняття таємниці природи, образ Ізіди в іконографії та літературі.