Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-5-4
- Переводчик: Оксана Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи». Краткое содержание книги:
Книга є рідкісним для нашого часу прикладом синтезу філософського, наукового та мистецького підходів і, у цій якості, буде цікавою широкому інтелектуальному загалу.
Здійснений у галузі створення інструментів поступ дав змогу, зокрема, сконструювати мікроскоп на початку XVI ст. та телескоп у XVII та XVIII ст., що спричинили революцію у можливостях спостереження. Водночас, деякі натуралісти не поспішали їх використовувати, ми ще будемо це повторювати[383], адже мали побоювання, що ці інструменти спотворюють точне бачення речей.
Захоплення практичним знанням в той час викликало глибоку та майже загальну зневагу до книжкового знання, а також до посилань на авторитет. Відтепер наука не повинна спиратися на те, що кажуть, що розповідають люди про феномени — Аристотель зібрав величезну кількість інформації такого роду у книгах про природну історію, а також на те, що кажуть власне Аристотель, чи Гален, чи Птолемей. Вона повинна спиратися на те, що можна довести експериментальним шляхом у колективний чи індивідуальний спосіб, що можна сконструювати чи продукувати. Це кінець посилання на авторитет. Істина є донькою Часу, тобто колективних зусиль людства[384].
Відтепер йдеться не про те, щоб читати та пояснювати тексти, щоб запозичувати знання у давніх, а про те, щоб змушувати працювати свій розум під час конкретних спостережень та добре організованих дослідів. Наприкінці своєї «Дискурсії про метод» Декарт пише, що на його погляд ті, хто просто використовує свій чистий природний розум, тобто чий розум не зіпсований схоластикою, матимуть кращі думки, аніж ті, хто вірить лише давнім книгам[385].
Отже, механістична революція була тісно пов’язана з тим, що можна було би назвати демократизацією знання. Наука не є сферою діяльності кількох посвячених, як це відбувалося у випадку магії, або якихось привілейованих осіб на кшталт університетських студентів і професорів. Вона по праву приступна всьому людству. Френсіс Бекон у «Новому Органоні» та Декарт у «Дискурсії про метод» вважають, що запропонований ними метод є інструментом, який забезпечує доступ до наукового знання будь-якому розумові. Коли креслять коло за допомогою руки, малюнок виходить більш чи менш вдалим. Це залежить від вправності руки. Водночас, цей малюнок вже не залежить від вправності руки, коли його роблять за допомогою циркуля. Науковий метод є циркулем, що дозволяє урівняти всі таланти[386].
Між іншим, як це передбачив вже Френсіс Бекон у «Новій Атлантиді», наукові відкриття не є витвором самотньої праці, вони є наслідком співпраці учених. По всій Європі у XVII ст. множаться академії наук, в яких різні вчені виносять свої праці на обговорення.
Завдяки Галілею виникає радикальна зміна у визначенні механіки. Якщо в античності та за часів середньовіччя механіка була наукою про штучні об’єкти, про створені людиною знаряддя з метою змусити природу діяти на благо людини «всупереч природі», навіть якщо при цьому добре розуміли, що для цього потрібно використовувати закони самої природи[387], відтепер, після Галілея, механіка та фізика починають рішуче ототожнюватися. Адже, з одного боку, механіка полягає у застосуванні законів природи, а з іншого — Галілеєва фізика використовує, для вивчення природи, математичні поняття та підрахунки, що слугували античній механіці для створення штучних об’єктів. Вчений, таким чином, діє як інженер, який має полагодити систему коліс та функції машини-природи.
Цей підхід чітко викладений Декартом у розділі його «Принципів філософії», що має назву «В який спосіб можна пізнати фігури, розміри та рухи непомітних тіл?». Декарт відповідає на це запитання наступним чином. Насамперед він визнає, що найменші частини тіл є непомітними та не можуть сприйматися нашими органами чуттів. Єдиними чіткими та ясними поняттями про матеріальні реальності є поняття фігури, розмірів та руху. Водночас, правила, що стосуються цих понять, — це правила геометрії та механіки. Будь-яке знання людини про природу може бути здобуто лише з цих правил. У цьому дослідженні, пише Декарт,
мені дуже допоміг приклад багатьох тіл, складених майстерністю людей, адже я не визнаю жодної відмінності між створеними ремісниками машинами та створеними природою різними тілами. Хіба що функції машин залежать лише від з’єднання певних трубок та пружин, чи інших деталей, які перед тим, як бути з’єднаними рукою людини, що їх створює, повинні бути достатньо великими, щоб бачити їхній образ і рухи, тоді як трубки чи пружини, що визначають функції природних тіл зазвичай надто малі, щоб бути сприйнятими нашими органами чуттів. Цілком зрозуміло, що всі правила механіки належать фізиці, оскільки усі штучні речі є, разом з тим, природними. Наприклад, коли годинник показує час за допомогою коліщаток, з яких його зроблено, це для нього не менш природно, ніж для дерева давати плоди. Ось чому годинникар, який бачить зроблений іншим годинник, може зазвичай, бачачи певні його частини, судити про всі інші частини, яких він не бачить. Так само я, розглядаючи чуттєві ефекти та частини природних тіл, намагався пізнати, якими є їхні частини, неприступні почуттям[388].
383
Див. нижче, розділ 12, с. 196—197.
384
Див. нижче, розділ 14.
385
Декарт, Дискурсія про метод, VI, § 77.
386
Бекон Ф., Новий Органон, І, § 61; Декарт Р., Дискурсія про метод, І, § 3. Міттельштрас (Mittelstrass J. Die Rettung der Phànomene. — Berlin, 1962. — S. 199, n. 314) натякає на цей аспект механістичної революції.
387
Див. вище, розділ 10, с. 149—153.
388
Декарт, Принципи філософії, IV, § 203.