Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

Сенека, зі свого боку, слідом за Посідонієм згадує про золотий вік, коли влада належала мудрецям та коли люди жили дуже просто, без знаряддя і розкоші[463]. Проте потроху виродження проявилося у людстві. Влада перетворилася на тиранію. Мудреці, наприклад, Сім Мудреців, до числа яких належав Солон, повинні були, зрештою, придумати закони. Погіршення звичаїв мало своїм наслідком також те, що люди більше не могли задовольнятися примітивною простотою. На думку Посідонія, саме мудреці, які намагалися знайти ліки від цієї хвороби, винайшли перші техніки. У цьому пункті Сенека не погоджується з Посідонієм. Якщо Демокріт, як про нього розповідають, винайшов арочне склепіння, то він зробив це не як мудрець, а як людина. Адже мудрець має турбуватися тільки про мораль та безкорисливе пізнання природи. Між іншим, зазначає Сенека, Посідоній має визнати, що навіть якщо мудреці винайшли нові техніки, вони, тим не менше, їх не практикували, а доручали це робити скромними ремісникам. Зрештою він пропонує ідилічний опис золотого віку. Природа, як мати, захищала людей. Не було приватної власності. Все ділилося по-братськи. Земля була більш родючою. Люди спали на землі, під відкритим небом та спостерігали, таким чином, за нічним небом та рухом небесних тіл. Проте перші люди не були мудрецями, це їхнє незнання забезпечувало їхню невинність.

Цей примітивізм, це прославляння простого життя були притаманні, насправді, практично всім філософським школам. Кініки та епікурейці були згодні відмовитися від багатств, розкоші, від усього зайвого. Діоген Кінік викинув свою кружку, побачивши, як дитина п’є зі своєї долоні та проголосив, що «життя, дане людям богами, є простим, проте ця простота вислизає від них, коли вони починають жадати медових пирогів, парфумів та інших витонченостей такого роду»[464]. На думку Діогена, Зевс мав рацію, караючи Прометея за те, що подарував людям вогонь, бо вогонь став джерелом людської млявості та смаку до розкоші[465]. Що стосується Епікура, то він приймає лише необхідні й природні потреби людини, що передбачає відмову від витончених речей цивілізації.