Історія однієї істерії

— Втім, я дійсно не права, — зізналась вона й раптом похилила голову. — Довіряти, то вже цілком. Каюся, обіцяю виправитись. Я розповім вам, пані Кроль, навіщо дзвонила мені Алла.

Режисерка зробила урочисту театральну паузу.

— Ну? — хором вигукнули ми з Тигрою, Жорик із Шумиловим і ще з десятеро перехожих, які тинялися зокола басейну.

— Я розповім це вам наодинці.

Я не могла стримати посмішки, дивлячись на перекошену фізіономію Георгія. Найжахливіше, що може уявити собі детектив Собаневський — це таємницю, котру довірили не йому. Зінаїда томливо підморгнула чоловікові та попросила його тимчасово віддалитися. Буркочучи собі під ніс скривджене: «Ми так не домовлялися…», Тигра пересіла на сидіння до величезного Масика, якому довелося потіснитись. Вигнанці приречено погребли до сусіднього столика.

— Скажу вам відразу, Алла — дівчинка з дуже непростою долею і складною вдачею. Я була в неї єдиною близькою людиною, — почала своя розповідь режисерка, переходячи на знижену гучність.

Мене вразило те, як легко Зінаїда Максимівна регулює силу власного голосу. Адже й не шепоче начебто. Нормально говорить. А виходить тихо.

— Алла майже не жила з батьками. П’ята донька в багатодітній родині, де мріяли про народження сина, була небажаною. Коли вона народилася, батько цілий місяць не розмовляв не те що з нею, а й із іншими дітьми. Образився.

— І хвалити Бога, що мовчав, — навіщось втрутилась я. — Таким дурням краще взагалі не розтуляти рота. Тоді проблем у їхнього оточення менше.

— Згодом Алла теж так вважала, — провадила Зінаїда Максимівна, яка несподівано почала тепер співуче розтягувати голосні. — Але в дитинстві батьківська прихильність здавалася їй найбажанішою річчю в світі. Старші сестри — Анна, Анжела, Анастасія та Ангеліна (усі на «А») — незлюбити сестричку, вважаючи її причиною поганого батьківського ставлення до всієї родини. Усталений комплекс провини мучив душу трирічної Алли, й коли мати віддала її на виховання своїй бездітній сестрі. У тітки Алла теж не прижилася — чоловік тітки Лесі, людина м’яка, але питуща, навідріз відмовився годувати чужу дитину. Тоді Аллочку, сирітку при живих батьках, забрала до себе сестра цього чоловіка, Марія. Діти Марії давно вже виросли та роз’їхалися по всій країні, тому жінці було самотньо. Вона з радістю прийняла до себе Аллочку. Всю свою життєву мудрість, усю невгамовну енергію, завдяки якій зростила трьох дочок і сина (Зіночку, Клавочку, Катрусю та Коленьку), Марія тепер звернула до Аллочки — тямущого дівчатка зі зляканими очима й горобиною скуйовдженістю, сирітки при живих батьках.

Те, що режисерка перетворила свою розповідь на пародійоване фольклорне сказання, ніяк не давало мені змоги зосередитися на фактах. Від надміру імен, епітетів та іншої зайвої інформації все в голові скаламутилося. Невідомо навіщо я взялася записувати імена сестер Алли та дітей Марії. Потім спіймала себе на тому, що ретельно підкреслюю напис, який з’явився мимохіть, «сирітка при живих батьках». Усе-таки режисерка впливала на мене якось дуже дивно.