Історія однієї істерії
- Автор: Потанина Ирина Сергеевна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес
- ISBN: 978-966-2938-59-3
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Історія однієї істерії». Краткое содержание книги:
Не сумуйте, все це чекає на вас і в новому романі, останньому з цього циклу. А на додачу — ще безліч не менш цікавих персонажів: унікальний письменник Хомутов і його лиховісний з вигляду друг-глухонімий, видавець-ідеаліст, що перебуває в полоні власних ілюзій, неперевершена режисерка молодіжного театру «Сюр» з безліччю найкумедніших дивацтв і її вихованці, такі, як голомоза, та не позбавлена шарму дівчинка на прізвисько Тигра, трішки нервова Ксенія, її подруги Лариса з Аллою, що полюбляють чомусь таємниче зникати, й нарешті, причина всіх нещасть цих дівчаток — талановитий і демонічний Кирило… Чого вони всі накоять цього разу, ми переповідати не будемо. Але повірте: пригоди, які ви переживете з ними разом, такі само захопливі, як і в попередніх книжках циклу.
Чоловік Масик знову посміхався, відвозив наступного дня режисерку в БК і чарівно домовлявся з директором, переконуючи того не нервувати з приводу її постійних приходів-відходів.
— Вона людина творча, їй можна, — м’яко розтягуючи голосні, говорив Масик. — Крім того, вона моя дружина. Тому їй можна все, — по цих словах Масик зазвичай посміхався особливо тонко та виставляв на директорський стіл черговий презент.
Режисерка про ці чоловікові махінації не здогадувалася. Усе це я дізналася завдяки кільком ключовим фактам, викладеним Тигрою, і своїй уяві. Стосунки зі своєю уявою я останнім часом примудрилася раціоналізувати. Все попереднє життя я страждала від її зайвої розвиненості, але тепер навчилася витягати з цього зиск. Якщо отримані мною факти не слугували закликом до дії та мали суто інформативний характер, я випускала уяву на волю. Вона змальовувала мені ситуацію в найдрібніших подробицях, смакуючи неіснуючі нюанси й акценти. Я не заперечувала, але за це жадала від уяви слухняності у випадках, коли придумана картинка могла перешкодити точності моїх реакцій. Загалом, у обмін на підвищену увагу до себе в звичайних розмовах, уява погодилося не турбувати мене в напружені моменти. Тепер мені жилося значно легше.
— Я вже стомилася чекати. Сідайте, — привітала нас режисерка. Я подумала, що загалом і так сиджу, але вирішила не порушувати світської атмосфери конкретикою.
— Отже, ви спрацювалися, — режисерка підняла склянку з соком так, начебто збиралася проголосити тост.
— З паном Шумиловим? — чемно поцікавилась я. — О так, спрацювалися! — я не втрималася від наслідування «широких» інтонацій Зінаїди Максимівни. — Вже кілька разів він то наймає нас, то звільняє. Щоправда, потім неодмінно наймає знову. Поки що спільна робота цим і обмежується.
— Як це мило! — тужно зітхнула режисерка й здмухнула у воду кілька серветок із підставки. — Аллочці така ваша діяльність, я так розумію, обіцяє велику користь.
— Можливо, все ще владнається, — запевнила я.
«Стоп! А чому це Зінаїда говорить тільки про Аллочку? За Ларису вона не так переживає, чи що? Можливо, Алла була Зінаїді найближчою серед інших акторок. Адже й у розшук подала Зінаїда через неї, і в розмові зі мною з приводу зникнення Алли найбільше журилася… — породжена ідеями Тигри підозріливість сформулювалася нарешті в думку. — Якщо вони, скажемо так, товаришували, то режисерка цілком могла бути тією людиною, якій Алла телефонувала напередодні зникнення. Як би це перевірити?»
Думка про Жорика з його методами спала мені на думку швидше, ніж я усвідомила, що з мудрою режисеркою такий дешевий блеф може не пройти.
— Насправді налагодиться, чи ні, — доволі суворо додала я, — залежить ще й від вас, Зінаїдо Максимівно. Від ступеню вашої відвертості. Скажіть, чому ви не повідомили міліції, що ввечері перед своїм зникненням Алла дзвонила вам, а не чоловікові, як здалося вахтерці?
Голосно клацнула зубами Тигра. Дівчинка спробувала повернути на місце щелепу, яка відвисла через моє нахабство.
— Тобто? — повертаючи маленьке кругле тістечко назад у тарілку, поцікавився чоловік Масик. Потім мить подумав і трішки підвищив голос. — Розумієте, Зінаїда — особистість творча, їй можна. Крім того, ця особистість — моя дружина, значить, їй можна все…
Масик розгубився, бо ще не придумав, який презент вручити мені та як зробити це непомітно для режисерки. Невже моя уява так точно все вгадала? Ет, ну чому вона не страждає ясновидінням тоді, коли це потрібно? Якби ж вона корилася мені цілковито, можливо, пішла б із детективів та постриглась у ворожки.
Увесь цей час Зінаїда Максимівна пильно дивилася на мене. Гарно дивилася, зі схваленням. Це ж треба, який у її синіх очей ясний колір! Може, лінзи? Підняті брови режисерки свідчили про крайню стадію подиву.
— А я повідомила, — нарешті перервала тривалу паузу Зінаїда Максимівна.
Цього разу крайня стадія подиву опанувала мене.
— Тобто? — настільки ж дурнувато, як Масик кілька секунд тому, поцікавилась я. — Ні, я, звичайно, розумію, ви особистість творча, вам можна… Але…
— А ви, виявляється, гарний детектив, Катерино Кроль, — ще дужче посилила моє сум’яття Зінаїда.
— Ні. Це не зовсім я. Це Тигра ось придумала, а я просто на вас усе спроектувала, — я навіщось почала виправдовуватись, та потім опанувала себе. — Тобто Алла розмовляла з вами перед зникненням?
— Так. Але тільки один раз. Удруге дівчинка дійсно телефонувала якомусь чоловікові. Вахтерка запевняє, що чула, як під час другого дзвінка Алла кричала комусь: «Ти зовсім з глузду з’їхав!» А під час першого дзвінка Алла розмовляла спокійно. Я кричала. Тобто вахтерці здалося, начебто я кричала, й ще їй здалося, що я чоловік. Насправді, як ви вже могли помітити, я завжди так розмовляю.