Янові скарби

— От Керол і вдруге викупалася, — сказав Майкл усміхаючись. — Перший раз в Мейплдергемі, а тепер тут. Доведеться прив'язувати її мотузком за ногу.

— Я нічого не могла вдіяти, — виправдувалася Керол, викручуючи волосся. — Все сталося так несподівано.

— Це я винен, — визнав Пітер. — Нас потягло до пароплава. Я цього не сподівався і нічого не зміг зробити.

— Уявіть тільки — Джіл теж упала в воду, — кепкував Майкл. — Оце так парочка — водою не розіллєш.

— Зовсім я не падала, — заперечила Джіл.

— Не падала? А чого ж ти така мокра?

— Бо я пірнула, — пояснила Джіл.

Пітер здивовано глянув на неї.

— Ти хочеш сказати… ти навмисне кинулась у воду?

Джіл кивнула головою.

— Тільки-но ми стукнулись, я обернулась і побачила, що Керол упала за борт. Її довго не було видно, отож я пірнула услід за нею.

Керол пригорнула до себе мокру подругу.

— Нічого зі мною не сталося, Джіл. Мене, мабуть, потягло кормовою хвилею вниз, а потім я виринула якраз поруч тебе. А я весь час думала, що тебе теж викинуло за борт при зіткненні.

— Годі про це. Що ж, ми оце цілий день будемо стояти і базікати? — спитала Джіл. — Треба ж рушати на пошуки скарбів. Ходімо, Керол, перевдягнемося, а хлопці тим часом хай ведуть катер далі.

— Ну, й ускочили ми в халепу! — сказав Пітер, коли дівчатка спустилися вниз. — Я більше на таке ніколи не зважуся.

— Та що там! — заспокоїв його Майкл. — Справа варта і заходу. Ми спритно проскочили митні пости, і ніхто з них нас не помітив, то хіба треба зважати на те, що хтось там пірнув? Тим паче, що викупалися дівчата, а не ми.

Пітер засміявся.

— Це зовсім не по-лицарськи, Майкле, — дорікнув він.

На той час, коли дівчатка повернулися на палубу, щоб висушити волосся на сонці, «Норець» мчав мимо цілого ряду широких бічних каналів, де стояли велетенські вугільні баржі, маленькі каботажні пароплави і безліч різних дрібних суден. В одному з каналів розмістилася невелика суднобудівна верф. Повітря дрижало від гуркоту пневматичних молотків — то клепальники обшивали листовим залізом корпус вантажного пароплава. Майкл завжди любив дивитися на роботу будівельників чи майстрів і теж зацікавлено позирав на верф.

— Це Терньозен, — оголосив Пітер. — По карті, яку нам дав той чоловік в Остенде, лишилося близько кілометра до пристані, а там канал кінчається. Звідти ми увійдемо в гирло Шельди.

— Там, мабуть, є шлюз?

— Думаю, є.

— Чудово! Мені подобаються тут шлюзи — вони не такі, як у нас.

Обігнувши поворот праворуч, вони опинилися в каналі, де стояли в ряд баржі. В кінці виднівся гарний підйомний міст, пофарбований у ясно-зелений колір.

— Все це дуже схоже на картину, яка висить у нас у класі! — вигукнув Майкл. — Глянь, отой великий вантаж на кінцях балок врівноважує вагу дороги.