Янові скарби

У носовій каюті Керол посадовила Віллема на стілець.

— Я хочу тобі щось розповісти, — почала вона серйозно. — Але обіцяй, що нікому ні слова.

Віллем щиро здивувався.

— Звісно, якщо ти так хочеш, — відповів він. — Але про що йдеться?

— Про Яна і скарби. — І Керол переказала з самого початку все, що чули вони від батька Джіл. А потім про те, як знайшли шифровані записи, — хоча, про всяк випадок, про Біблію і не згадала, сказавши лише: «в одній книжці». Далі йшла неприємна правда про те, як їх підслухали і як викрали книжку, але, на щастя, вони встигли скопіювати написи. Вона проминула деякі пригоди, яких їм довелося зазнати, але розказала про Білла та Джо, про те, як команда «Норця» перехитрила їх в Рамсгіті і як їх було послано трамваєм до Зебрюгге. Заціпенівши в подиві, Віллем вислухав її до кінця. Відтак якийсь час сидів у задумі, а потім несподівано розсміявся.

— Гарна вигадка, міс Керол. Ти придумала найкращий кінець для історії про Яна. — Він відкинувся на стільці й щиро зареготав.

— Ти хочеш сказати, що не віриш? — Джіл аж засмутилася.

— Вірити? Як я можу вірити? Звідки ви можете знати про Яна, га?

— Мій тато — головний інспектор Скотленд-ярду, він займався цією справою, — гостро відказала Джіл.

Віллем знову розреготався.

— А твій брат — Шерлок Холмс, еге?

Джіл якусь мить вагалася, а потім пройшла мимо столу до шухляди, вбудованої під койкою, і висунула її. Понишпорила у ній трохи і знайшла те, що шукала. Це була папка з поштовим папером.

— Ось! — гордо мовила вона, розкриваючи панку.

Віллем глянув на папір. На ньому вгорі було надруковано напис: «Відділ карного розшуку. Скотленд-ярд. Лондон». Він узяв один аркуш, подивився на нього уважно, потім перевів погляд на Джіл і Керол.

— Прошу пробачити мені, — сказав він серйозно. — Я думав, що ти вигадуєш усе. А тепер, мабуть, повірю вам. І все ж я не зовсім певен.

Керол одважилася на ризикований крок.

— У вас на баржі є Біблія?

— Є, — здивовано відповів Віллем. — У тата в каюті є Біблія.

— Тоді, будь ласка, принеси її. Ми розгадали Янів запис, він посилається на вірші з Біблії, і ми знаємо, на які, саме. Сам побачиш, тоді в тебе не буде ніяких сумнівів.

Віллем підвівся був, але знову сів на стілець.

— Ні, в цьому немає потреби. Тепер я вам вірю. — Він злегка вклонився і потис руку спочатку Джіл, а потім Керол.

— То ти допоможеш нам? Розумієш, ми повинні розшукати скарби до того, як їх знайдуть злодії. Але, хоч ми й маємо шифрований запис, нам потрібка людина, котра знала б цей край, всі невеличкі затоки й водні шляхи. Нам не можна гаяти ні хвилини. Якби нашу таємницю не підслухали, то ми просто почекали б, поки повернеться з Америки батько Джіл, а тоді англійська і голландська поліція разом розв'язали б цю таємницю. Але чекати не можна — і ось чому ми перепливли Ла-Манш і самі шукаємо ці скарби.