Янові скарби

— Ворота зачинено! — сказав Пітер, стрибаючи на палубу «Норця» зі стіни шлюзу; вони стояли в Брюгге неподалік від конторки шлюзового доглядача, — Не буде діла, каже сторож, аж до шостої години ранку. До того ж першими пропустять через шлюз судна, що йдуть у протилежному напрямку. Отже, ми не зможемо вибратися звідси раніше сьомої години.

Даремно Пітер боявся, що це повідомлення викличе розчарування серед членів його команди. Звістка не була для них несподіванкою, бо хоч сам перехід від Остенде до Брюгге був нетривалий, але довелося довго стояти біля розвідних мостів, особливо перед останнім, зовсім недалеко від шлюзу. То був залізничний міст, і вони змушені були чекати майже дві години, поки його розвели і пропустили судна, що зібралися обабіч нього.

До того ж день у них був дуже напружений, всі страшенно стомилися після шістнадцятигодинної роботи, часом за дуже складних обставин та й набридло вже їм бути моряками. А тому звістка про те, що до ранку катер далі не піде, зовсім не здалася їм неприємною.

— Якщо не можна пливти далі, — сказав Майкл, — то ти, Пітере, може, додержиш обіцянки й пустиш нас на берег?

— А чому б і ні? — погодився шкіпер.

— Уррра! — вигукнула Джіл. — Я хочу оглянути місто.

— І їжу сьогодні не будемо готувати, — зауважила Керол. — Я хочу пригостити вас в якомусь шикарному кафе. По-моєму, ви всі заслуговуєте на це. Майкле, ви з Пітером, мабуть, зовсім виснажилися на веслах, коли тягли нас на буксирі в Остенде. Джіл теж чудово трималася.

— Ні, не я, то ти поводилася мужньо, — заперечила Джіл.

— Не кажи дурниць! — мовила Керол. — Звісно, всі були на висоті! Ну, причепуріться трохи і — гайда до міста.

— І візьміть з собою записи, — запропонував Майкл. — Хто знає, а що як натрапимо на який слід.

Майкл старанно помився — давно вже треба було, а Пітер перемінив сорочку й штани — одягнувся не тільки в чисте, а й в сухе. Джіл наділа свою найбарвистішу квітчасту сукенку, а Керол — блузку і брюки. Невдовзі всі зібралися на набережній і рушили до центра міста.

— Найперше нам треба з'ясувати, чи зможемо ми поміняти гроші, — почала Керол, коли вони йшли звивистою вуличкою, обабіч якої стояли старовинні будинки, а посередині протікав вузький і вельми смердючий канал. — Побачимо, що нам дадуть при обміні, а тоді дізнаємось, які тут ціни.

— Отой чоловік з бензоколонки брав фунт стерлінгів за сто сорок франків, — сказав Майкл. — Отже, франк дорівнює приблизно двом пенсам.

— Зовсім легко рахувати, — сказала Керол. — Дякую тобі, Майкле.

Дорогою дітям зустрілося стільки цікавого і незвичного, що до базарної площі вони добралися не так скоро. Йдучи вуличками, вони бачили крізь вікна одягнених у все чорне літніх жінок, що сиділи за верстатами й плели гарні мережива. Одна жінка усміхнулася до них, коли вони дивилися крізь відчинені двері на її роботу, і запросила їх англійською мовою увійти в дім. Джіл і Керол мов зачаровані спостерігали, як вона працює; Майкл нетерпляче чекав на них, а Пітер спокійно стояв неподалік.