Янові скарби
- Автор: Пилкингтон Роджер
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Надія Боровик
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Янові скарби». Краткое содержание книги:
У «Янових скарбах» він розповідає про те, як четверо англійських школярів натрапили на слід голландських національних скарбів, що зникли під час гітлерівської окупації. Діти вирушають на пошуки їх. Дорогою до Голландії юним сміливцям довелося зазнати чимало небезпечних пригод.
Доки вибралися з Гента, згаяли чимало часу. Треба було пройти шлюз, за ним виявився шосейний міст. Потім ще один міст — залізничний: довелося чекати цілу годину, поки його розвели, а далі знову шосейний. Це була дуже цікава споруда на понтонах: щоб пропустити судна, буксири відтягали їх у різні сторони. А коли всі ці перешкоди опинилися позаду, перед ними відкрився величезний канал, по правому березі якого тяглися доки, де розвантажували й навантажували великі океанські судна.
— Цей канал не менш як удвічі ширший від Темзи, хоч це всього лиш канал, — в захопленні мовив Майкл. — Порівнюючи з ним, канал у Ріджент-парку здається просто рівчаком. Тут ми швидко підемо вперед.
У наступному місті їх знову затримали біля другого понтонного мосту. Коли вони минули його, Пітер подивився на свою карту.
— До кордону лишилося всього чотири кілометри, — мовив він. — Це приблизно дві з половиною милі.
— Нас там не затримають, як ти вважаєш? — спитала Джіл.
Пітер знизав плечима.
— Зачекаємо — там видно буде.
І справді, незабаром вони підійшли до невеличкого молу, що виступав у канал від правого берега; тут було пришвартовано більше десятка великих барж. Катер не встиг проскочити мимо — урядовець у якійсь незнайомій формі просигналізував їм зупинитися. Майкл неохоче дав «Норцю» задній хід і ловко причалив до молу.
Урядовець піднявся на катер і віддав честь. Пітер теж віддав йому честь, змусивши Майкла пирхнути від сміху.
— Ви з Англії?
— Так, — відповів Пітер.
— Куди прямуєте?
— До Дордрехта.
— Ага, тоді усе гаразд. А паспорти у вас є?
— Ось, — поспішно відповіла Керол, виймаючи паспорт з кишені куртки.
Урядовець кивнув головою.
— Не тут, — пояснив він. — Якщо ви йдете в Голландію, то паспорти пред'явите он там, в голландській митниці. — Він показав на пристань на протилежному березі, ярдів за триста чи чотириста від них. — До побачення. — Урядовець знову віддав честь і стрибнув на берег.
Серед команди «Норця» якусь мить панувало мовчання.
— Я знала, що так буде, — сказала Джіл. — Пітере, а хіба не можна знайти якийсь інший шлях?
Пітер заперечливо похитав головою.
— Я вже дивився по карті, але іншого каналу немає.
— Я помітив досить дивне явище, — мовив Майкл. — Усі баржі і малі суденця зупиняються біля обох митниць, а великі пароплави минають їх. Гляньте, он іде один за течією. От подивіться!
Вниз по каналу спускалося велике вантажне судно водотоннажністю принаймні десять тисяч тонн. На ньому майорів червоно-білий прапор — датський, як визначив Пітер. Пароплав ішов із швидкістю близько восьми вузлів на годину і минув бельгійську та голландську митниці, навіть не уповільнивши руху. А чотири баржі, що пливли за ним попарно на буксирах, пришвартувалися перед «Норцем» для митного огляду. Невдовзі після них показався американський танкер, що йшов з Гента, він теж проминув митниці — і ніхто його не зупинив.
Нараз Пітер схопився на рівні.
— Я придумав! — крикнув він. — Слухайте, ви згодні ризикнути? Зрештою найгірше, що може трапитися, — нас затримають.
— Що ти хочеш зробити? — зацікавлено спитала Керол. — Ти ж, певно, не збираєшся промчати прямо через кордон?
— Отак і треба зробити! — у захваті вигукнув Майкл. — Промчати прямо, прикинувшись, що ми теж велике судно.
Але Пітер заперечливо похитав головою.
— У мене краща ідея, — сказав він. — Ось побачите!
Він запустив мотор, вивів катер на середину каналу і став чекати.
— Пливімо далі, — підганяв його Майкл. — Ми готові. На що ти чекаєш?
Пітер обернувся і глянув уздовж судноплавного каналу.
— Ось на що, — коротко сказав він, кивнувши на великий вантажний пароплав, що тільки-но виткнувся з-за далекого повороту.
Минуло кілька хвилин, поки пароплав порівнявся з ними — прекрасне велике судно, прапор якого Пітер так і не зміг визначити. Не реагуючи на настирливе Майклове розпитування, він пропустив судно трохи вперед і лише тоді повів за ним «Норця», широко відчинивши дросельну заслінку. Він зробив це в ту мить, коли величезний корпус пароплава був між ними і митницею на голландському березі.
— Ти хочеш іти за пароплавом? — спитала Джіл.
— Ні. Ми просто зникнемо, от і все, Керол!