Янові скарби
- Автор: Пилкингтон Роджер
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Надія Боровик
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Янові скарби». Краткое содержание книги:
У «Янових скарбах» він розповідає про те, як четверо англійських школярів натрапили на слід голландських національних скарбів, що зникли під час гітлерівської окупації. Діти вирушають на пошуки їх. Дорогою до Голландії юним сміливцям довелося зазнати чимало небезпечних пригод.
Віллем повернувся до офіцера і спитав його щось по-голландськи. Той ствердно кивнув головою.
— Виявляється, мені треба їхати з вами. Їм потрібне і моє свідчення.
— Урра! Це прекрасно!
— Але скарби знайшли все-таки ви, — підкреслив Віллем.
— Ну, нам просто пощастило, та й годі! — озвався Пітер. — Без тебе і твого батька ми б їх ніколи не знайшли.
У розмову втрутився поліцейський офіцер, цього разу він заговорив англійською мовою.
— Може, вам щось треба зробити, перше ніж ви залишите свій катер?
— Так, — відповів Пітер. — Можна послати телеграму?
— Звичайно. — Він подав Пітерові записник і олівець. — Я зараз же відішлю її.
Пітер узяв олівець, і всі стежили за тим, що він пише в телеграмі.
«Головному інспекторові Скотленд-ярду Бренксому, Вашінгтон, США. Янові скарби знайдено «Норцем» в голландських водах. Всі здорові й тішаться чудовими канікулами. «Норець» — прекрасне морське судно.
Пітер, Керол, Джіл, Майкл».
Офіцер вирвав аркуш із записника і подав його кур'єрові, а команда «Норця» стрибнула на свій зранений у битві катер, щоб спакувати речі. Віллем мав приїхати до них трохи згодом — йому ще треба допомогти батькові поставити «Двох братів» на ніч біля іншого причалу.
— Я все ніяк не збагну, що ж робив там рибалка? — спитала Керол, витягаючи свої речі з шухляди в кормовій каюті. — Як ти вважаєш, він просто ловив собі рибу і випадково нас підслухав?
— Ну, ні, — заперечила Джіл. — І я поясню тобі чому. Ти пам'ятаєш, де лежали його рибальські снасті?
Керол збентежено глянула на подругу.
— Вони лежали на березі, де ж їм ще бути? А чого ти питаєш?
Джіл усміхнулась.
— І як ми тоді не помітили — не розумію. Адже ж так ясно, що він не справжній рибалка. Якби він справді ловив рибу, його рибальські снасті лежали б коло річки. А це було зовсім не так. Вудка, сітка і все інше лежало по другий бік, далеко від води. Він і не думав ловити рибу. Ці снасті потрібні були йому про людське око.
— Ти маєш слушність, — погодилася Керол і підвелася. — От дурепи — не збагнули цього одразу. — Вона задумалась. — Виходить, він вистежив нас. Але як він міг знати, що нам відомо щось про Янові скарби?
— Мабуть, він знав, що «Норець» належить татові, — висловила здогад Джіл. — А тут наш катер причалює якраз напроти того місця, де колись жив Ян.
— Я все ще не розумію, звідки він міг знати про Яна? — заперечила Керол.
— Я теж не знаю, — усміхнулась Джіл. — Але татко часто каже, що якби поліції було відомо хоч четверту частину тих таємниць, які знають шахраї, то вона давно піймала б їх усіх.
За кілька хвилин вони знову зібралися на набережній і попрямували до машини, що вже чекала на них. Поліцейський офіцер ішов попереду.
— Зачекайте! — зненацька вигукнув Майкл. — А як же бути з Яновою Біблією?
— Про неї подбають, — запевнив офіцер.
— Чи не можна було б віддати її нам, як ви думаєте? — запитала Джіл.
Поліцейський офіцер замислився.
— Мабуть, це можна буде зробити, — мовив він. — Але, звичайно, після слідства.
— Зрештою, — сказала Джіл, — це теж викрадена власність, як і скарби. Біблію украв рибалка. І буде справедливо, якщо ми повернемо її назад.
— Знаєте що, — раптом запропонував Пітер. — Відвезімо Янову Біблію назад на «Норці». По дорозі додому зайдемо до Абінгдона.
— І поставимо її знову на полицю, наче за цей час з нею нічого не сталося, — гаряче підтримав його Майкл.
— От було б смішно! — погодилася Джіл. — Хотілося б мені бачити вираз обличчя сторожа, коли він угледить Біблію серед інших книг, хай навіть трохи брудну і в плямах.
— А пам'ятаєте, — задумливо мовила Керол, — як він сказав: «Все в Біблії. Все в Біблії»? Старий Ян мав рацію — в ній було щось таке, про що він навіть не здогадувався.
— О? А що ж саме? — поцікавився Майкл.
— Як що? Найцікавіші в моєму житті канікули, — сміючись відповіла Керол.
— Тепер я поплив би на «Норці» куди завгодно, — сказав Пітер і обернувся, щоб кинути погляд на мале суденце, що стояло внизу біля причалу.
— Я теж, — озвалася Керол. — Якщо тільки, — додала вона, — на ньому буде той самий шкіпер і та ж команда.