Янові скарби
- Автор: Пилкингтон Роджер
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Надія Боровик
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Янові скарби». Краткое содержание книги:
У «Янових скарбах» він розповідає про те, як четверо англійських школярів натрапили на слід голландських національних скарбів, що зникли під час гітлерівської окупації. Діти вирушають на пошуки їх. Дорогою до Голландії юним сміливцям довелося зазнати чимало небезпечних пригод.
— Що, Пітере?
— Біжи на ніс і ляж там. Як тільки побачиш край митного молу, підніми ногу. А ти, Джіл, зробиш так само на кормі. Ну, гайда на місця! Швидко!
Катер повільно йшов уперед, сховавшися за великим пароплавом, а дівчата побігли на свої пости.
— Ти, Майкле, слідкуй за Джіл на кормі. Як тільки вона підніме ногу — скажеш мені. А Керол я сам добре бачу звідси.
Майкл обернувся і почав стежити за сестрою; Пітер підвів катер ще ближче до судна. Воно йшло без вантажу, лопаті його гвинта лунко ляпали на поверхні води.
— Ну от! — вигукнув Майкл. — Джіл підняла ногу!
Пітер збільшив швидкість катера, просуваючись трохи далі під прикриття пароплава.
— Джіл опустила ногу, — доповів Майкл, сповнений почуття обов'язку.
— Гаразд. Ми якраз на траверзі і, мабуть, зовсім прикриті. По-моєму, митниця зараз напроти нас. Отже, нам треба просуватися потроху і триматися ближче до носа пароплава, щоб нас не видно було з митниці, коли йтимемо далі каналом.
Пітер здійснював свій план з великою майстерністю, так що дівчатка більше не піднімали ноги для попередження. Проте йому довелося пережити кілька неприємних хвилин, коли на каналі з'явилася вервечка великих рейнських барж і пішла назустріч «Норцю» та судну, за яким він ховався. Наближаючись до барж, пароплав дав гучний гудок і почав притискати катер до берега, але Пітер не відставав — не смів ризикувати, щоб «Норця» помітили з протилежного берега. Оскільки катер не уповільнював ходу, вантажний пароплав зменшив швидкість, тоді Пітер зробив те ж саме. З капітанського містка пролунав обурений крик, але Пітер уперто тримався свого місця. Коли баржі пройшли по той бік його велетенського супутника, катер гойдався на хвилях, піднятих носом пароплава, всього за три ярди від берега, а сам пароплав був лиш за двадцять футів від лівого борту «Норця». «Хоч би не наразитися біля берега на підводні палі», — похмуро подумав Пітер.
Пройшовши ще з чверть милі, пароплав збільшив швидкість на один-два вузли, щоб перегнати катер. Але Пітер ще не зважувався вивести «Норця» на видноту, отож він відкрив дросель майже до краю, намагаючись триматися на одному рівні з носом судна. Пароплав знову оглушливо загудів, і Пітер одразу ж зрозумів причину: попереду показався шлюз. Канал звужувався в цьому місці і проходив між двома стінами; ворота між ними можна було зачиняти, відділяючи таким чином частину каналу для осушування і чистки. Пітер глянув назад і пересвідчився, що катер все ще схований від митників за корпусом пароплава, потім знову перевів погляд на канал. Яка завширшки відстань між стінами? Визначити було дуже важко, але цілком ясно одне: капітан торгового судна вважає, що місця там замало для паралельного проходження обох суден, бо пароплав знову прогув кілька разів — це були короткі, різкі, владні гудки. Відтак капітан узяв мегафон і прокричав щось Пітерові незнайомою мовою.
— По-моєму, він сердиться, що ми переганяємо його, — сказав Майкл усміхаючись.
Пітер відкрив дросель до самого краю, і «Норець», розтинаючи хвилі, що одна за одною відкочувалися від носа корабля, помчав уперед. Фут за футом він поступово випереджав пароплав, а перед самою шлюзовою стіною різко повернув і, мало не торкнувшись вигнутого форштевня судна, проскочив крізь щілину в шлюз.
— Х-ху! — вихопилося в Пітера. — Якби у нас раптом заглух мотор, ускочили б ми в халепу. Нас, так би мовити, не дуже полюбляють на цьому судні. Ну, та дарма, ми все ж проскочили. Шлюз прикриє катер, навіть якщо пароплав відкараскається від нас. А потім ми переберемося у другий кінець шлюзу.
Проскочити то проскочили, але Пітер не врахував того, що трапилося згодом. Величезний пароплав розганяв воду у різні боки і цим виштовхував корму катера на поверхню. Як не надривався Пітер біля штурвала, а «Норця» все ж тягло до пароплава — відстань до могутнього корпусу, що нависав над ними, поступово скорочувалась.
— Майкле! — крикнув Пітер. — Я не можу відвести катер. Його тягне до пароплава.
Джіл у цей час дивилася назад і нічого не помічала. Керол теж не тривожилася, бо вважала, що пливти так близько від пароплава входить у Пітерові плани. Тільки Майкл з жахом дивився, як зменшується між ними відстань — ось уже лишилося трохи більше фута. Він глянув у напружене обличчя Пітера, але не сказав ні слова.
Пітер не міг повернути штурвал праворуч — вони наштовхнулися б на корму. Не міг він і розвернутися ліворуч — катер був надто близько від пароплава. І тоді Пітер зробив єдине, що йому залишалося, — дав повний хід назад і завмер у тривожному чеканні. Майже відразу величезний чорний борт пароплава почав насуватися на них, бо випукла середина корпусу судна наближалася швидше, ніж «Норець» відходив назад.