Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
Якби тут був Остапенко, він би вишкірився і зауважив: «Ну ось, Марку, а я каза-а-а-а-ав тобі! Попереджа-а-а-ав! Твоє одруження зробить тебе м’якушем, ти постійно зважуватимеш усе і картатимешся, зважуватимеш і сумніватимешся… Бо насправді у нашій роботі не може бути прихильностей, сім’ї, коханої дружини, родинних стосунків! Тобі поталанило, що батьки вчасно виїхали за кордон і про те нікому не відомо. Так ти сам знайшов собі ґудза на голову!»
Але хіба Елізабет для нього ґудз? Він кохає її. Вона його дружина. І якби не ці обставини, чи взагалі опинився б він колись у Стамбулі? Чи зустрів би Лізу взагалі?
До купе постукав провідник.
— Панове, за годину прибуваємо. Можливо, бажаєте чаю або кави?
Марко поглянув на дивакуватого пана навпроти. Той підняв з обличчя газету.
— За годину? — перепитав він ламаною польською. — Чаю, будь ласка. З лимоном.
— Мені — кави, будьте ласкаві, — замовив і собі Марко.
Треба розігнати погані думки і кров по тілу. Піднявся. В очікуванні кави вийшов із купе. Потягнувся, аж у плечах хруснуло.
Що ж, у Тернополі у нього справ не так багато: спочатку зустріч в обумовленій місцевій кав’ярні з представником розвідпункту. Отримає необхідні інструкції щодо підтримки подальшого зв’язку.
А далі, вже з новими документами на ім’я співробітника радянської дипмісії у Варшаві, Валеріана Клєвєрова, чимчикуватиме на Підволочиськ, до кордону. Звідти — до Кам’янця.
Має спершу поїхати туди, адже Баюрний насамперед зазначив про візит до куратора, якому необхідно «відзвітувати» про діяльність уенерівських спецслужб у Польщі.
Інформація, що він представить куратору, — цілковита деза, за винятком кількох фактів, які нададуть їй вигляду достовірності. Ну і загибель дворушника Клопенка, звичайно. За легендою, Клопа переманили просто з-під носа, перевербували, обіцяли допомогти з родиною, переправити до Константинополя… Та він, засранець, давно вже межувався. Баюрний сам складав донесення, яке зашифрували у вигляді любовних листів, де описував усі деталі зради Клопенка і те, як сам його застрелив. До листів додавалася газета із заміткою про знайдене тіло Сергія.
До того ж Марко, чи то пак тепер Валеріан Клєвєров віз радянському куратору і власну легенду про мережу агентів, яку вибудував на території Туреччини і Польщі. Так… Багорному про це було відомо, однак, хоч він і доводився йому начальством, та всіх карт Клєвєров перед ним не розкривав. Амбіції не давали Валеріану обмежуватися виконанням дрібних доручень Пантелеймона, а постійна потреба в грошах змушувала працювати денно і нощно, не покладаючи рук. Прагнення перевершити свого куратора з часом стало нав’язливим бажанням. Бо який учень не бажає перевершити свого учителя?
Хтозна… Можливо, заздрість чи страх конкуренції і змусили Баюрного знайти спосіб відправити його подалі від себе, до Кам’янця? Можливо, для Пантелеймона він занадто амбітний і працьовитий, аби і далі тримати його у себе під носом? Може, Баюрний сподівається, що він вже не повернеться назад, до Польщі? А міг би зробити його бодай заступником. Та хіба заступник не заступає сонце?
Але і тут не все так просто: совєти шанують співробітників з колишніх білогвардійських офіцерів — грамотних, навчених, досвідчених. До того ж Пантелеймон обмовився, що Клєвєровим зацікавилися у кам’янецькому Іноземному відділі при ДПУ. Отже, у місцевої радянської влади є потреба у таких, як Клєвєров…
Чому не співпрацював з іншими спецслужбами? Бо має виключне відчуття сильної сторони. Влада совєтів Сьогодні і є тією сильною стороною. За нею — майбутнє. Грубо, просто й нахабно. Але менше з тим. Сьогодні він мусить переконливо зіграти цю роль. Валеріан Клєвєров… Треба ж вимацати таке ім’я!
— Ваша кава, прошу пана!
Взяв у провідника філіжанку з таці, на якій окрім його кави похитувалася у мельхіоровому підстаканнику склянка чаю з лимоном для його дивакуватого сусіда по купе. Прилаштувавшись у коридорі біля вікна, з насолодою відсьорбнув чорну ароматну гіркоту. Гарно! О, тепер гарно! Тепер можна і до чорта на роги. Тепер у голові ніяких сентиментів, ніякої меланхолії, навіть думки про Лізу він заховає далеко, аби не розхолоджували, не змушували згадувати, хто він є насправді.
«Солодка моя дівчинко! Я так тебе люблю! Я так бажаю побачити тебе знову! Я обов'язково до тебе повернуся. Тільки дай мені трохи часу. Зовсім трохи! Будь ласка, іди з моїх думок і з мого серця, аби моя любов до тебе не видала мене ворогу, не зробила вразливим. Хай Господь тебе охороняє там, де ти зараз є. Люблю тебе, як самого себе… Марко».