Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
Він замовк на якусь мить і стомлено потер скроні: головний біль не відпускав з учорашнього вечора.
— То в мене голова болить на зміну погоди! — проказав, накрапуючи собі якісь ліки з трав’яним запахом. Насправді і Швед, і Остапенко добре розуміли: то нерви.
Марко знав Всеволода як людину вельми чутливу, совісну та чуйну. Змієнко щиро потерпав за українську справу, за кожного, хто тут працював і кожне таке рішення, як щодо Клопенка, давалося йому непросто. Всеволод важко переживав усі провали, особливо зраду тих, кому довіряв, бо це означало тільки одне: великий кавалок спільної роботи вкотре йде коту під хвіст. Все доведеться починати спочатку. Так, «вагові категорії» і можливості уенерівців та радянських спецслужб були надто різними.
— Ну все, хлопці. Досить лірики, — зблідле обличчя Юхимовича трохи порум’яніло: вочевидь, біль відступив. — Як і передбачалося, ти, Марку, з Остапенком перекидаєтеся за кордон. З цілком благовидними документами, які нам організував Баюрний. Ось… і ось! — Всеволод простягнув Євгену і Марку дві почовгані папки. — Тепер ви офіційно агенти Пантелеймона Баюрного. На місці знатимуть, що він завербував вас для поширення дезінформації серед українських спецслужб. Ти, Євгене, за легендою, був завербований Баюрним на заміну Клопенку, якого Пантелеймон вже давно підозрював у подвійній грі.
— А Клопенка? — поцікавився Євген.
— Про усе дізнаєтеся з газет, — похмуро відрубав Всеволод Змієнко. — Мусимо видати за самогубство. А ти, Шведе… — продовжував він.
— Колишній штабс-капітан царської армії Валеріан Клєвєров… — прочитав Марко ім’я і гмикнув. — То я тепер москаль…
— Звиняйте, маємо те, що маємо, — Змієнко насмішкувато глянув на Марка. — До того ж у тебе російська бездоганна. А цей Клєвєров — петербуржець, вельми грамотний офіцер, війну пройшов, як і ти; Баюрному поталанило завербувати його у Парижі. Справжній Клєвєров трохи старший за тебе, але зовні ви схожі. І статурою теж… Тож накинемо тобі кілька років, інакше твоя біографія з віком не сходиться.
— А яка ж біографія? — поцікавився Марко.
— Вельми… І список послужний гарний. Служив на Кавказі. Нагороджений орденом Святого Володимира IV ступеня й Георгієм IV ступеня. Під час більшовицького погрому у Пітері в сімнадцятому втратив усю родину, втік майже босим до Франції. Там ностальгія за батьківщиною та безгрошів’я довели його мало не до божевілля. І після трьох днів спільної з Баюрним рясної пиятики та горлання романсів Пантелеймон запропонував йому, себто тобі, Марку, варіант повернення на батьківщину.
— Угу… — проговорив Швед, переглядаючи папери з папки. — Бачу-бачу, в Маків через Краків…
— Саме так! — кивнув Змієнко. — Спочатку — Константинополь, де він виконував доручення Пантелеймона, втирався у довіру до українських емігрантів, подавав нам всіляку дезінформацію. Потім Баюрний направляє Валеріана Клєвєрова до Варшави. З Польщі на вимогу товаришів він мав його перекинути на територію радянської України. Знання й меткий розум Клєвєрова мали би прислужитися у боротьбі з нашими агентами. У місцевого іноземного відділку ДПУ, виявляється, нестача кваліфікованих людей і мізків. Розумієш, Марку, про що я торочу?
— Розумію…
— До речі… — продовжував Змієнко. — З ним, Шведе, вже мороки ніякої. Схоже, події останніх років сильно вплинули на його душевний стан. Валеріан виявився нервовим типом. Хлопці казали, що тільки-но він зрозумів, що попався, — заридав, перехрестився і пустив собі кулю в лоба. Але нащо я оте все тобі переказую? — пробурмотів він. — У папці знайдеш усе необхідне і опрацюєш. Що ж до тебе, Євгене, за схожою легендою відправишся до Константинополя, а звідти — до Одеси. Необхідно якнайшвидше відновити канал постачання друкованої агітаційної продукції в Одесі і Новоросійську; знайти нових людей і, безумовно, виявити, хто з наших старих зв’язкових ще придатний до співпраці, а хто, завдяки старанням Клопенка, працює на ОДПУ.
— А я куди? — поцікавився Марко.