Янові скарби

— Вони просили, щоб ми взяли їх із собою, а нам не можна. — Це була досить правдива, хоч і не зовсім повна розповідь про все, що сталося в Рамсгіті. — Вони погані люди. По-моєму, їх розшукує поліція. — Він кинув тривожний погляд на набережну.

— Ага, так?

— Авжеж. — Пітер витяг з гаманця банкноту в один фунт стерлінгів і сунув бельгійцеві в руку. — Ви нам допоможете?

— Звісно. — Доглядач сховав несподіваний прибуток до кишені. А сам подумав, чи не самого Пітера розшукує поліція, та яке йому діло?

— Ви… в Дордрехт? Можна йти внутрішніми шляхами. Тоді погана погода… не страшна.

— Внутрішніми шляхами? — здивувався Пітер.

Чоловік пояснив, що в дальньому кінці гавані є шлюз, який веде в доки. За ними є вузький низенький місток, за яким — ще один шлюз до іншого каналу, котрий іде до Брюгге і Гента. З Гента судоплавний канал тягнеться: аж до річки Шельди.

— Ось я візьму карту — побачите. — Він зник у своїй конторі і повернувся з картою каналів. — Якщо зараз рушаєте — будете в Брюгге на шосту годину. В Брюгге шлюз закривають о шостій, але якщо прибудете раніше, то попливете прямо до Гента — це шість-сім годин ходу звідси.

— Чудово! — зрадів Пітер.

Але Майкл штовхнув його ліктем у бік.

— А як же з Біллом і Джо?

— Гм… Вони легко знайдуть нас, коли ми будемо в доках, то правда… — Він знову швидко озирнув набережну, але моряків там і сліду не було.

— Ці двоє моряків, — сказав він. — Вони ж можуть знайти нас.

Доглядач повісив на місце бензиновий шланг і задумався.

— Ось що, — раптом сказав він. — У мене є ідея. Ви чекаєте на катері, готові негайно рушати. Чекаєте, поки вони не побачать вас тут, а потім швидко йдете до виходу з порту. Я скажу морякам, що ви пішли до Зебрюгге.

Пошлю їх трамваєм на Зебрюгге. Зупинка он там, за набережною.

— Прекрасна ідея! — захоплено мовив Майкл.

— Коли трамвай рушить, — вів далі бельгієць, — я підніму прапор на мачті біля бензоколонки. Тоді ви повернете назад і через гавань пройдете прямо до шлюзу.

— Чудово! — Але Пітерові одразу спала на думку ще одна перешкода. — Чи потрібні нам у доках паспорти?

Доглядач засміявся:

— Для тих, хто прибув рейсовим пароплавом, паспорти потрібні. А хто на яхтах — ні. Ніяких паспортів.

Так і вирішили. Пітер заплатив за бензин англійськими грошима, подякував доглядачеві й потис йому руку. Він також описав прикмети моряків, а потім переніс повні каністри на борт катера. Бензин з двох каністр він вилив у бак.

— У нас буде багато часу, так що решту роботи відкладемо на пізніше, — сказав він.

Тим часом як Майкл пояснював дівчатам план дій, Пітер запустив мотор і пересвідчився, що він прекрасно працює. Тільки-но він підняв ялик на катер, як Майкл, котрий стежив за набережною із стернової рубки, прошепотів крізь кормове вікно:

— Вони йдуть по набережній. Помітили нас, бо дивляться в наш бік. Білл показує на нас рукою.