Янові скарби
- Автор: Пилкингтон Роджер
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Надія Боровик
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Янові скарби». Краткое содержание книги:
У «Янових скарбах» він розповідає про те, як четверо англійських школярів натрапили на слід голландських національних скарбів, що зникли під час гітлерівської окупації. Діти вирушають на пошуки їх. Дорогою до Голландії юним сміливцям довелося зазнати чимало небезпечних пригод.
— Тепер треба ввести катер в порт, — кинув Пітер крізь зуби. — Скажи дівчатам, хай міцно тримаються. Зараз або ніколи.
— Тримайтесь! — гукнув Майкл.
— Я веслуватиму, а ти натискай на мої руки, — сказав Пітер. — Якщо нам пощастить, ми…
— Ми майже в гавані! Ми майже в гавані! — кричав Майкл. — Пітере, ми в гавані!
Він щосили натискав на руки Пітера, і вони тягли на буксирі безпорадне судно в прохід між пірсами. «Норець» пройшов всього за кілька футів від краю південного пірса. Щойно він опинився під захистом двох пірсів, як його одразу перестало кидати то в один бік, то в другий, бо вода тут була спокійна.
— Натискай, ще натискай! — сердито казав Пітер. — Не зупиняйся, поки ми не пройдемо в глибину гавані.
Керол підвелася на весь зріст.
— Молодці! — крикнула вона. — Тепер ми в безпеці.
Гучномовець на контрольній вишці прогримів якийсь наказ, очевидно, по-фламандськи. Пітер тільки хитнув головою, і далі веслуючи, а Майкл допомагав йому. Тепер було легше посуватися, і Пітер веслував трохи повільніше. Пальці йому судомило, а спина і руки страшенно боліли.
Оглушливе виття пароплавної сирени змусило всіх стрепенутися. Майкл обернувся, а за ним і дівчатка, що стояли на носі «Норця». До входу в порт прямував гігантський пароплав.
— Рейсовий через Ла-Манш! — закричав Майкл. — Стережись!
Вони так заклопоталися тим, як безпечно ввести «Норця» в гавань, що не помітили пароплава, який виринув з туманної завіси дощу і наближався до них. Пароплав-пором досить швидко увійшов у прохід, бо попутна течія допомагала йому; гарні, могутні контури його височенного носа несподівано виросли перед катером. «Норець» і ялик були якраз на середині проходу, пропливши не більш як на п'ятдесят-шістдесят футів у глиб гавані.
— Пітере! — заволала Джіл. — Звертай убік!
— Силкуюся звернути! — пробурмотів Пітер, натягаючи буксирну линву. — Натискай, Майкле! Натискай! Натискай!
Пароплав дав три гудки.
— Молодці! — гукнув Майкл. — Вони дають повний назад!
За кормою величезного пароплава з гуркотом завирувала, запінилась вода — то гвинти закрутилися в зворотному напрямі, щоб уповільнити хід судна. Джіл схопила кранець і тримала напоготові, але хіба він зарадив би, якби «Король Бодуен» тисячами тонн сталевої маси вдарив катер упоперек корпусу.
Хвилі від гвинтів пароплава розійшлись по обидва боки, підхопили малі суденця, шалено загойдали їх, але якраз вчасно віднесли в сторону. Коли пароплав нарешті став, «Норець» опинився майже під самим його носом. Хтось із команди перехилився через передні поручні й прокричав щось у мегафон. І знову Пітер не зрозумів, що йому кажуть, але цілком певно відчув: у словах офіцера не було нічого похвального на його адресу. Він глянув угору, кивнув головою і повільно, фут за футом відбуксував «Норця» з дороги, супроводжуваний вигуками й сміхом рибалок на молу.
Коли нарешті Пітерові вдалося відвести «Норця» досить далеко, рейсовий пароплав дав довгий гудок і повільно рушив до свого причалу в глибині порту. Пасажири, чекаючи висадки, стовпилися на верхній палубі і, схилившись на поручні, розглядали Пітера й Майкла та їхній буксир.
Один чи два з них замахали їм руками, як це завжди роблять пасажири пароплавів, вітаючи все на своєму шляху — від військового корабля до маяка. Майкл замахав їм у відповідь.
Раптом рука його застигла у повітрі. Тільки на якусь секунду майнули перед ним знайомі обличчя і відразу сховалися у натовпі, але й цього було досить, щоб він упізнав їх.
— Вони на цьому пароплаві, — тихо сказав він. — Ти не дивись туди зараз, але я бачив їх серед пасажирів.
Пітер у подиві роззявив рота.
— Не може…
— Так. Білл і Джо.
— Ти певен?
— Ще б пак! Це вони — які можуть бути сумніви!
Пітер чекав біля самої стіни північного пірса, доки величезний, обшитий листовим залізом бік пароплава повільно проповзав мимо них. Потім він знову взявся за весла.
— Нам просто щастить! — вигукнув він, знову налягаючи на весла і тягнучи «Норця» вперед. — Цікаво, чи дівчата теж помітили їх? — Він крикнув Джіл і Керол, які стояли на носі катера. — Ви бачили когось із знайомих?
Керол заперечливо похитала головою, а Джіл кивнула.
— Я бачила їх, — відповіла вона.
— Буде нам тепер робота — відкараскатися від них, — сказав Пітер ніби сам до себе. — Єдиний вихід — негайно тікати звідси або десь сховатися, поки вони проходять огляд у митниці.
— Глянь, Пітере! Сюди глянь, хутко! — сказав Майкл.
У стіні пірса був прохід, крізь який виднівся ряд яхт, пришвартованих до плашкоутів. На краю басейну стояли бензоколонки.