Контрольний укол
- Автор: Дубинин Иван
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Контрольний укол». Краткое содержание книги:
— Спасибі, — пом'якшала вона і подивилася на мене запитально.
— Це Ви виклики приймаєте?
— Так, я.
— Справа ось у чому. Ми викликали до бабусі дільничного лікаря, але приходив чоловік — такий уважний, ввічливий. Нам би хотілося дізнатися його прізвище.
— А коли це було?
— Точну дату не пам'ятаю. Днів десять тому.
— Назвіть адресу і прізвище.
— Конєва Серафима Андріївна, проспект Хіміків, 14, квартира 8.
— Конєва? Це та, що померла?
— М-м-м… Так. А Ви звідки знаєте?
— Ну як же? Вона часто Вероніку Олександрівну викликала. Та Костенко і довідку про смерть виписувала.
— Вона останнім часом дуже хворіла, — пустився я в пояснення, щоб уникнути зайвих питань. — Ми її спочатку в лікарню поклали. Потім різних спеціалістів запрошували. Але, на жаль, нічого не допомогло. Та ми розуміємо, вік уже такий. Лікарі, дякувати їм, добре з нею поводилися, прагнули підтримати, як могли.
Диспетчер слухала мене й одночасно продивлялася записи в журналі, потім узяла наступний, третій.
— Ні, — нарешті сказала вона. — Після перебування у лікарні до нас надійшла виписка з її історії хвороби. Костенко сама відвідала її активно. Більше викликів за цією адресою не було. Потім хтось з Ваших родичів приходив за довідкою про смерть. Ми виписуємо їх у поліклініці нашим хронічним хворим, яких добре і давно знаємо. Може, хтось з рідні приватно запрошував лікаря?
— Можливо. Швидше за все, що так воно і було. Дякую Вам!
— Ви можете поговорити ще з Веронікою Олександрівною. Вона буде завтра зранку.
— Та ні, мабуть, не варто. Дякую ще раз. До побачення.
— До побачення.
Хух! Я аж спітнів. Не легко, виявляється, бути слідчим. У будь-яку мить можна нарватися на несподівані неприємності. Та пусте. Я дізнався головне: до Конєвої приходив не дільничний лікар, і зовсім не з цієї поліклініки. І цей доктор — чоловік. Отже, хто ж: Вербовий чи Шерстюк?!
РОЗДІЛ 21
На п'ятихвилинці шеф явно нервував. Я уважно до нього придивлявся. Ігор, який чергував уночі, доповів про те, що померла жінка з палати № 3. Це була палата завідувача. Той лише покивав головою, взявши до відома це повідомлення. Виявляється, іноді можна помирати і в себе в палаті, спокійно, мирно, а головне, не так наочно. Але з чиєї злої руки — Вербового чи Шерстюка? А може, ні з чиєї? Адже у смерті є своя підступна рука. Та з Віктором Тихоновичем робилось щось незрозуміле. Він раптом ні з того ні з сього, буквально через дрібницю, вишпетив медсестер, дісталося і санітаркам. Зазвичай він обходився делікатніше.
— Чого це шеф так розхвилювався, через померлу? — запитав я в Ігоря. — Можуть бути неприємні наслідки?
— Та ні, не думаю. Бабця долежувала свої дні, всі про це добре знали. І відійшла тихо, нікого не обтяжуючи. Мабуть, це у нього неприємності вдома. Може, Борисівна застала на гарячому. Життя в одруженого чоловіка — як у розвідника: завжди на межі провалу.
З Вікою все ніяк не було змоги побути наодинці: вона то приймала чергування, то робила якісь маніпуляції. То я був зайнятий з хворими. Але все таки я встиг їй шепнути мимохідь:
— Треба поговорити: є новини.
— У мене теж, — багатозначно відповіла моя помічниця.
Коли ми з нею сіли нарешті за стіл уточнювати призначення хворим, з'явилася можливість обговорити і наші, так би мовити, неофіційні справи.
— Ну що там у тебе? Розповідай! — надав я дівчині першій слово. Бо, як казав мій батько: «Якщо у жінки є новина, дай їй негайно від неї звільнитися, інакше вона лусне від нетерпіння. Або, принаймні слів твоїх ні слухатиме, ні чутиме!». — Значить так, — заторохтіла Віка. — Це справа рук Риндіної!
— Риндіної? — здивувався я.
— Саме так, — і, дивлячись мені в очі, стала викладати свої аргументи. — Розсуди сам. Які у неї доходи? Ставка лікаря плюс аліменти від чоловіка — чверть тієї ж ставки. А подивися на неї. Вся в золоті. А одягається як! Звідки грошики?
— Може, друг подарував, адже вона жінка вільна.
— Немає у неї ніякого друга. Всі б давно вже знали. І Валька Потапова, медсестра з ЛОР-відділення (вона з нею в одному будинку мешкає), говорила, що Надія Миколаївна недавно меблі нові купила — ось.
— Це все непрямі докази. І вони зовсім не свідчать про те, що саме вона вбиває хворих.
— Так? А ось Світуля говорить, що Риндіна буває груба з хворими, кричить на них. Така і вбити може!
— Я ж доручив Світлані спостерігати за Ігорем Петровичем.