Контрольний укол

— А як же я їх впізнаю? — хвилювався Віктор Тихонович.

— Не турбуйся, — заспокоювали його, — тебе обов'язково зустрінуть в аеропорту. Але дай про всяк випадок свій телефон і адресу.

Доля інколи таке виробляє з нами! І справді, вони таки розминулися! Літак затримався з вильотом на два дні, та і прилетів пізно вночі, так що його ніхто не зустрів. Мабуть, не дочекалися, бо всі були з інших міст.

— Пусте! — особливо не засмутився Шерстюк, — Зв'яжуся з хлопцями і залагоджу це питання.

Але вдома Віктора Тихоновича чекав черговий сюрприз його невгомонної дружини. Вона вже все вирішила і влаштувала: знайшла роботу в іншому місті і навіть домовилася за обмін квартири. Правда, якийсь хитромудрий, потрійний або навіть четвертний. Робити було нічого, довелося підкорятися. А потім — закрутився, завертівся у нових проблемах і про гроші згадав лише через якийсь час. Але так ніхто і не відгукнувся. Та і куди? Спочатку Віктора Тихоновича мучили докори сумління, він намагався щось зробити, але зв'язок було втрачено. А потім гроші дуже доречно згодилися. Він вже майже забув про цю історію, та одного дня, зовсім недавно, в його кабінет постукали.

— Дозвольте?

До кабінету увійшов якийсь незнайомий чоловік. «Напевно, родич когось із хворих», — вирішив Віктор Тихонович.

Відвідувач уважно поглянув на нього і повільно виголосив:

— Ну, здрастуй, докторе Вікторе.

Шерстюк похолов. Так його називали в африканській країні. Це був хірург з його шпиталю. Той не кинувся битися, не став з'ясовувати стосунки, а просто презирливо оглянув зляканого злодія і поставив ультиматум: протягом тижня повернути йому потрійну суму вкрадених грошей.