Контрольний укол

— Ні, не хочу.

— Ну, дивися сам.

Він відкрив пляшку горілки, влив собі небагато в келих, примовляючи: «Пиво без горілки — що холодильник без морозилки», — потім підняв його вгору:

— За чоловічу дружбу!

Ми цокнулися келихами. Випите на голодний шлунок пиво відразу вдарило в голову. Я відчув легке запаморочення і приємне розслаблення. Ми почали наминати бутерброди.

Вгамувавши гостре відчуття голоду, ми вже могли спокійно попивати пиво і розмовляти.

— Мені ваше відділення подобається, — говорив Вадим Миколайович. — Ділове, спокійне. І тон усьому задає ваш шеф. Беручкий мужик, чіткий. І справу знає, і свого не упустить. У житті так і треба. Для чого ми стільки років вчилися? Аби мати хороші гроші. Не важливо, хто нам їх платитиме — держава чи люди. А гроші нам потрібні, аби гідно жити. Не затискати до болю свої бажання, а здійснювати їх! Ваш шеф це добре розуміє, і тому у нього все виходить.

Циркуль закурив, і гіркуватий дим від його сигарети ще більше п'янив мене.

— Далеко піде! Йому, між нами кажучи, пропонують місце головлікаря третьої міської лікарні. Ось там він розвернеться! А ти придивляйся, роби висновки, організовуй свою кар'єру. Адже що начальство любить? Аби йому догоджали і не лізли куди не слід. Василю Васильовичу, — раптом змінив тон мій співбесідник, — не в службу, а в дружбу — сходи ще по келишку принеси!

— Так у нас же ще є.

— Зараз доп'ємо.

Циркуль простягнув мені гроші.

Я зніяковів.

— Бери, бери, я сьогодні пригощаю.

Я сходив, приніс пиво, і наша бесіда продовжилася.

— Ти мені подобаєшся, — був відвертий Циркуль, — хороший парубок, я таких люблю. І в медицині начебто непогано розбираєшся. І спокійний, не скандальний. Та й у допомозі іншим не відмовляєш. Я хочу випити за тебе. Ні, давай вип'ємо на брудершафт! А то я тобі тикаю, а ти мене на «ви». Не такий вже я і старий. Давай?

— Давай!

Заради такого випадку я погодився випити трохи горілки. Вадим Миколайович швидко організував пластмасові стаканчики, ми схрестили руки, перевернули свої дози, а потім обмінялися рукостисканням.

— Ось тепер інша справа, — задоволено сказав Циркуль. — Можеш називати мене Вадимом. Ну, на роботі, там, зрозуміло, офіційно.

Мені було так добре, легко й приємно! Чи то від того, що такий шанований доктор поводився зі мною так просто, чи то від дії алкоголю. Та і скільки там я випив? Просто Вадим — чудова людина. З ним відчуваєш себе невимушено, вільно. У нього багатий лікарський та й життєвий досвід. Він завжди дасть ділову пораду, виручить. Треба триматися його — такий не підведе!

Я дивився захопленими очима на свого нового друга.

— Я чому люблю заходити до вас у відділення? — міркував Вадим. — Тому що є з ким поспілкуватися, почути розумне слово. Он Надія Миколаївна, звичайно, трохи капризна, вреднувата, як і всі, напевно, жінки, але це у неї від неврегульованого родинного життя. А загалом вона розумна, добра жінка. І поглянь, як вона про своїх хворих піклується — ніби квочка про курчат.