Нескінченна історія
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Старого лева
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нескінченна історія». Краткое содержание книги:
Минуло зовсім небагато часу, коли Атрею розчув якісь далекі, химерні, притлумлені звуки, схожі на стугоніння копит. Вони наближалися. Насправді то було глухе гудіння велетенського бубна, до цих ударів долучався верескливий свист маленьких сопілок і дзеленькання дзвіночків. Атрею причаївся за чагарями на узбіччі дороги і вичікував.
Дивачна музика поволі наближалася, нарешті з туману виринули перші постаті. Мабуть, вони танцювали, одначе цей танок не був ані веселий і радісний, ані гарний. Постаті по-чудернацькому вистрибували, перекочувалися по землі, потворно кривлялися і смикалися, повзли навкарачки, а потім зненацька підхоплювалися - загалом, поводилися, як божевільні, як шаленці. Однак єдиним, що при цьому чув Атрею, було оте глухе, повільне биття в бубон, пронизливий свист і зойкіт сопілок, а також уривчастий стогін, скімлення та хекання, які виривалися із численних горлянок.
Постатей усе прибувало, то була ціла процесія; здавалося, вона не має кінця. Нарешті Атрею зміг розгледіти лиця танечників - сірі, як попіл; з них рясно струменів піт, очі палали диким, гарячковим блиском. Декотрі учасники процесії шмагали себе гарапниками.
«Вони божевільні», - подумав Атрею, і холод перебіг його спиною.
Допіру тепер він зауважив, що більшість істот у цій колоні були нічні альби, кобольди і примари. Було серед них і трохи вампірів, а також чимало відьом - старих, із великими горбами та цапиними борідками, було й декілька юних, вродливих, але надзвичайно злих на вигляд. Вочевидь, Атрею потрапив у котрийсь із країв Фантазії, населений переважно істотами темряви. Якби він іще мав Сяйво, то, не вагаючись, вийшов би їм назустріч, щоби запитати, що тут діється. А так Атрею волів перечекати у своєму сховку, доки ця біснувата процесія не пройде повз нього, доки навіть найостанніші з примар, накульгуючи і плентаючись, не зникнуть в імлі.
Тільки тоді знову наважився вийти на дорогу. Дивлячись услід цій колоні причинних, він вагався: іти за ними чи ні? І взагалі, Атрею вже не знав, що робити - і чи вистачить йому на це сил.
Це вперше він так виразно відчув, як страшенно бракує йому амулета Дитинної Царівни, наскільки він без нього безпомічний. Насправді вирішальним був навіть не захист, що його давав Клейнод, бо однаково доводилося докладати чимало зусиль, поневірятися, долати труднощі та незгоди, страх і самотність, - так чи так, а в цьому Атрею мусив цілком покладатися на власні сили. Та доки він носив Знак, то ніколи не вагався, що робити. Наче таємничий компас, спрямовував той його волю, його вибір у правильне русло. А тепер усе змінилося, тепер тієї таємничої сили, яка його вела, раптом не стало.
Тож тільки задля того, щоби не стояти заклякло посеред дороги, він наказав собі рушити за примарною процесією (її приглушений ритм усе ще долинав звідкись із туману).
Пробираючись крізь густу імлу, весь час пильно стежачи за тим, щоби залишатися на достатній відстані від тих, котрі пленталися у хвості колони, Атрею намагався якось осмислити своє становище.
Чому ж, ох, чому ж він не дослухався до слів Фухура, коли той радив йому негайно повертатися до Дитинної Царівни? Він переказав би їй Уюлялине послання і повернув би Сяйво. А без Аурина і без Фухура у нього немає ані найменшого шансу дістатися до Дитинної Царівни. Вона чекатиме на нього до останньої миті життя, сподіваючись, що
Атрею таки прийде, у надії, що він таки принесе порятунок їй і цілій Фантазії, - але намарно!
Це вже само собою було недобре, однак іще гіршим видавалося те, що він довідався від Вітряних Велетнів. Вони сказали, що меж Фантазії нема. А раз неможливо вибратися за межі Фантазії, то й неможливо покликати на допомогу людську дитину із Зовнішнього Світу. Виходить, саме через те, що Фантазія безконечна, вона приречена, її кінець неминучий!
Він поволі брів крізь туман, пробираючись нерівно мощеною дорогою крізь клапті імли та іноді спотикаючись. Отак ідучи, він поринув у спогади - і раптом мовби почув ніжний голос Уюлялі. Зненацька в його серці заяріло малесеньке зеренце надії.