Нескінченна історія

Атрею розмірковував.

- Можливо, - проказав він нарешті, - я зміг би знайти для тебе трохи якоїсь їжі. Мені треба було би піти до міста, на пошуки.

Ґморк знову поволі розплющив очі й тяжко зиркнув на хлопця. Зелений вогник у його очах згас.

- Забирайся під три чорти, малий недоумку! Ти що, хо­чеш тримати мене при житті, аж доки сюди не прийде Ні­що?

- Я подумав, - знітився Атрею, - якби я приніс тобі їжу і якби ти наситився, то, може, я зміг би до тебе наблизити­ся, щоби звільнити тебе від ланцюга...

Ґморк заскреготав зубами.

- Якби це був звичайний ланцюг, я б його давно вже перекусив. Хіба ти цього не розумієш?

Ніби на доказ цих слів він ухопив зубами ланцюг, його страхітливі щелепи голосно клацнули. Далі вовкулака пос­микав ланцюг, пошарпав його, а тоді відпустив.

- Це заклятий ланцюг. Тому мене може звільнити ли­ше той, хто наклав на мене ці пута і це закляття. Але цього ніколи не буде.

- Чому - ніколи? Хто ж їх наклав?

Ґморк заскавулів, заскімлив, ніби побитий пес. Щойно за якийсь час заспокоївся настільки, що зміг відповісти:

- Це була Ґая, Княгиня Темряви.

- І куди ж вона поділася?

- Канула в Ніщо - як і решта.

Атрею пригадалася божевільна процесія потолочі, що її він бачив за містом, бредучи у тумані.

- Чому ж тоді, - пробурмотів він, - чому вони не втек­ли, чому віддали себе на поталу Ніщо?

- Усі вони втратили надію. Таких, як ви, це позбавляє сили. Ніщо притягує вас, і жоден з вас не може йому довго опиратися, ніхто з-поміж вас не здатний протистояти Ніщо.

Говорячи це Ґморк зайшовся недобрим, нутряним смі­хом.

- А ти? Хто ти? - допитувався Атрею. Ти розповідаєш про це так, ніби сказане тебе не стосується.

Ґморк знову зиркнув на нього тим своїм причаєним по­глядом.

- Бо я не один із вас.

- То хто ж та тоді?

- Хіба тобі не відомо, хто такі вовкулаки?

Атрею мовчки похитав головою.

- Ти тільки й знаєш, що Фантазію, - мовив Ґморк. - Однак є ще й інші світи. Світ людських дітей, наприклад. А є і такі істоти, котрі не мають власного світу. Зате їм дано бувати у різних світах, переходити з одного світу в інший. Я належу саме до таких. У людському світі я перевтілююся в людину, хоч я не людина. У світі Фантазії я набуваю по­доби фантазянина, але я не один із вас.

Атрею повільно присів навпочіпки і подивився на вми­раючого вовкулаку своїми великими темними очима.

- То ти бував у Світі людських дітей?

- Я багато разів переходив зі Світу людських дітей у світ Фантазії - і навпаки.

- Ґморку, - тихо прошепотів Атрею, якому раптом за­тремтіли губи, та так, що він не зміг цього приховати, - а ти не міг би мені сказати, як можна потрапити у Світ людсь­ких дітей?

У Ґморкових очах знову зблиснули зелені іскри. Здава­лося, ніби він щосили намагається затамувати регіт.

- Для тебе і для таких, як ти, шлях у Світ людських ді­тей надзвичайно простий. У всьому цьому є тільки одна за­ковика: потрапивши туди, ви вже ніколи не зможете повер­нутися назад, у Фантазію. Такі, як ти, залишаються там назавжди. Ти цього хочеш?