Стихла буря, змовкли громи, погода настала;
Вже проклята земля лядська дуріть перестала.
А мерзенні, сучі ляхи! що? вже вгамувались?
Мабуть, добре, невгомонні, на руських нарвались.
Я казав же тобі, ляше, змовкнуть, вгамуваться;
Не послухав, — ось прийшлося погано квитаться.
Де та воля, як ти думав дурной головою?
Бач, за сеє що зробили москалі з тобою.
Що ти думав, вражий сину? Чи хтів каменюки?
Зась, муругий, башку збили поганій гадюке!
Де ваш дядько леповатий Лелевель-поганець[356]?
Не хтів їсти руськой каші, чортів вистриганець.
Що й досталось вистриганцю, вашому Гельваду[357]?
Аж у прусів заховався в земляную буду.
Ромарина[358] вже подався до лісу, за Краков;
Мабуть, здумав він одвідать зимовища раків.
Де Ружицький ваш подівся? де же і Камінський[359]?
Подалися, мабуть, в пекло, так як і Рибінський[360].
Чорторийський[361] де ваш дівся? чи сховавсь за грубу?
Береже, знать, сучий син родимую шубу.
Де ваш дівся і Хлопіцький[362]? мабуть, чорти взяли.
Коли б вони йому добре всі ребра пом’яли!
Де послідній ваш приводець, якийсь Малаховський[363]8?
Копать землю у Сібіру згодився таковський.
Де в трубобу (?) Крюковецький[364]? знать, стодол (?) сховався;
Щоб ізбігнуть од Сибірі смикнув, догадався!
Де отії фанцоваті (?) всі ваші сарматки?
Мабуть, добре наскочили бідні паніматки!
Де шляхетство ваше ділось, скопище гульвісів?
Штиком руський їх розпудив і пішло до бісів.
Пани ваші, що вам верзли чорт зна що такеє,
Нехай знають, що з них зроблять: ні сеє, ні теє.
Де поділись капуцини? Де ваші крижаки?
Базиляни, бернадини (sic!) кляшторники всякі?
Вони знали, що їм з руським нельзя наживаться;
Та хотіли одні з ляхом, без руських остаться.
Ні, вдавились! І пирхають, як від кістки кішка;
Ось їм буде на штальт руський усім перестрижка.
Чи спасла вас тая Висла? Ось бач, не сховались!
Зайшов руський із затилка, то ви й розбіжались.
Де варшавськая защита, чванливая Прага?
Руський ступнув у затилок, злетіла до врага.
Де поділась і заграда той Варшави, Воля?
Бач, побила синів вражих за невірность Доля!
Де ж поділось гніздо ваше, кичлива Варшава?
Сколошкала, мабуть, кудрі, вже стала шаршава.
Де гармати? де рушниці? де ваші снаряди?
Де вербунки? де рушення дурацькой громади?
Де поділось, що зібралось в бунтовщицьку касу?
Бач, касири взяли гроші та й драла до лясу.
Все пропало! Вже вам годі з руськими змагаться!
Знать, прийшлося без галанців по кущам ховаться.
Ви же мали царську милость, про теє всяк знає;
Ні ж! Збісились, збеленились! Ось вас Бог карає.
Що б вам, дурням, не жить смирно та не шануваться?
Ні, схотілось, шолудивим, на лапки спинаться.
Збунтувались, зруйнувались, щоби одділиться;
Аж прийшлося вам, паскудним, і волі лишиться.
Зготувались, скопошились, буцімто індюшки —
І ні, годі затівать вам кроваві ігрушки.
Чи ж вас мало поусюди вже понапихалось?
Знать, скитаться по чужбині вам доля дісталась!
Та ще треба порозтикать шляхту голомізку;
Щоб не чуть вже од сей жаби поганого визгу.
Вам хотілось, може, й справді в Русі побувати;
Та й забрати срібло, злото, і всіх обібрати.
Ваша думка, бач, пустеє, короста хранцюзька;
Ось тепер же ви пізнали, яка руська думка.
Войська руського предводитель, наш граф Єреванський
Став на шию вам, поганим, — став ще князь Варшавський.
Та й другії полководці наград заслужили,
Що вас, сучих синів ляхів, добре попобили.
Розпознали вже ви, мабуть, руськую піхоту,
Що розбила синам вражим змагаться охоту.
Та й гарматські скоштувавши сухарі московські,
Ядра добре розгромили кріпості бісовські.
А драґуни, кірасири, улани, гусари!
А козацтво! мабуть, дали вам доброї кари.
І вже годі вам, поганцям, із руськими биться!
Лучче змовкнуть та й швиденько руським покориться.
Покориться? цього мало! — з шкурою оддаться!
Бросить норов свій хранцюзький та за руський взяться.
Пасти в ноги Николаю, милості просити;
Як не теє, то ми прийдем ще гірше вас бити.
Розтолкуйте собі самі, як то він царює;
Так як батько та ще й рідний над нами панує.
Учиніться нам братами, гарно жить вже будем
І всі ваші копошіння навік позабудем.
Кров же, що з-за вас пролито, як дойде до неба,
То за неї дать одвіт вам п[е]ред Богом треба.
вернуться
354
Нумерації поодиноких строф у первотворі немає. Цифри в дужках ставимо за текстом І. Айзенштока, щоб видко було, де саме починається розходження редакцій.
вернуться
355
Наш список на цій строфі уривається. Видимо, далі мусить бути так, як наводить за одним із своїх списків І. Айзеншток. «Укр. пропілеї», І, стор. 75. Характерне для цієї другої редакції «Оди 1812 г.» близьке наслідування в строфах 16—17 «Оди до князя Куракіна».
вернуться
356
Очевидно, Лелевель Йоахим (1786—1861) — відомий історик, ватажок опозиції в соймі 1830 р., один із організаторів повстання, пізніше привідця демократичних елементів польської еміґрації. Епітет «вистриганець» (виструганець) — виходець із пекла (див.: К. ст. — 1886. — IV. — С. 811).
вернуться
357
«Гельваду» — помилково зам. Ґельґуду, що прегарно поясняє і дальшу риму: буду. Ґелґуд (Giełgud; 1792—1831) — польський повстанський генерал, оперував у районі Вільна.
вернуться
358
Ромаріно Джіроламо (1792—1849) — італійський генерал, учасник Наполеонівського походу 1812 р., тип кондотьєра. Кінчив свій вік на сардінській службі, розстріляний з вироку військового суду.
вернуться
359
Ружицький Кароль (1789—1870) — полковник, учасник повстання 1831 р.; Камінський Людвиг (1786—1867) — віце-губернатор Варшави, р. 1831 відступив з Рибінським.
вернуться
360
Рибінський Мацей (1784—1874) з вересня 1831 генералісимус польського війська. У жовтні того ж року був уже на еміґрації.
вернуться
361
Чарторийський Адам-Юрій (1770—1861) — замолоду один із ближчих співробітників царя Олександра І. Під час повстання 1830 р. президент сенату. На еміґрації ватажок аристократичної партії, її кандидат у королі польські.
вернуться
362
Хлопіцький Юзеф (1771—1854) — перший революційний диктатор Польщі. В успіх повстання не вірив і невдовзі зрікся диктаторської влади. Ранений під Гроховом, виїхав до Кракова.
вернуться
363
Малаховський Казимір (1765—1845) — один із бойових сподвижників Наполеона, учасник Березинського бою 1812 р. В війні 1830—1831 р. головний командувач війська восени 1831 р. Після капітуляції Варшави виїхав у Францію.
вернуться
364
Граф Круковецький Ян (1770—1850) — генерал-губернатор Варшави. Голова демократичного перевороту 15.VIII. 1831. Набувши диктаторської влади, не виявив енергії. Після замирення висланий до Казані; умер у Варшаві, забутий громадянством.