Українське письменство

Стихла буря, змовкли громи, погода настала; Вже проклята земля лядська дуріть перестала. А мерзенні, сучі ляхи! що? вже вгамувались? Мабуть, добре, невгомонні, на руських нарвались. Я казав же тобі, ляше, змовкнуть, вгамуваться; Не послухав, — ось прийшлося погано квитаться. Де та воля, як ти думав дурной головою? Бач, за сеє що зробили москалі з тобою. Що ти думав, вражий сину? Чи хтів каменюки? Зась, муругий, башку збили поганій гадюке! Де ваш дядько леповатий Лелевель-поганець[356]? Не хтів їсти руськой каші, чортів вистриганець. Що й досталось вистриганцю, вашому Гельваду[357]? Аж у прусів заховався в земляную буду. Ромарина[358] вже подався до лісу, за Краков; Мабуть, здумав він одвідать зимовища раків. Де Ружицький ваш подівся? де же і Камінський[359]? Подалися, мабуть, в пекло, так як і Рибінський[360]. Чорторийський[361] де ваш дівся? чи сховавсь за грубу? Береже, знать, сучий син родимую шубу. Де ваш дівся і Хлопіцький[362]? мабуть, чорти взяли. Коли б вони йому добре всі ребра пом’яли! Де послідній ваш приводець, якийсь Малаховський[363]8? Копать землю у Сібіру згодився таковський. Де в трубобу (?) Крюковецький[364]? знать, стодол (?) сховався; Щоб ізбігнуть од Сибірі смикнув, догадався! Де отії фанцоваті (?) всі ваші сарматки? Мабуть, добре наскочили бідні паніматки! Де шляхетство ваше ділось, скопище гульвісів? Штиком руський їх розпудив і пішло до бісів. Пани ваші, що вам верзли чорт зна що такеє, Нехай знають, що з них зроблять: ні сеє, ні теє. Де поділись капуцини? Де ваші крижаки? Базиляни, бернадини (sic!) кляшторники всякі? Вони знали, що їм з руським нельзя наживаться; Та хотіли одні з ляхом, без руських остаться. Ні, вдавились! І пирхають, як від кістки кішка; Ось їм буде на штальт руський усім перестрижка. Чи спасла вас тая Висла? Ось бач, не сховались! Зайшов руський із затилка, то ви й розбіжались. Де варшавськая защита, чванливая Прага? Руський ступнув у затилок, злетіла до врага. Де поділась і заграда той Варшави, Воля? Бач, побила синів вражих за невірность Доля! Де ж поділось гніздо ваше, кичлива Варшава? Сколошкала, мабуть, кудрі, вже стала шаршава. Де гармати? де рушниці? де ваші снаряди? Де вербунки? де рушення дурацькой громади? Де поділось, що зібралось в бунтовщицьку касу? Бач, касири взяли гроші та й драла до лясу. Все пропало! Вже вам годі з руськими змагаться! Знать, прийшлося без галанців по кущам ховаться. Ви же мали царську милость, про теє всяк знає; Ні ж! Збісились, збеленились! Ось вас Бог карає. Що б вам, дурням, не жить смирно та не шануваться? Ні, схотілось, шолудивим, на лапки спинаться. Збунтувались, зруйнувались, щоби одділиться; Аж прийшлося вам, паскудним, і волі лишиться. Зготувались, скопошились, буцімто індюшки — І ні, годі затівать вам кроваві ігрушки. Чи ж вас мало поусюди вже понапихалось? Знать, скитаться по чужбині вам доля дісталась! Та ще треба порозтикать шляхту голомізку; Щоб не чуть вже од сей жаби поганого визгу. Вам хотілось, може, й справді в Русі побувати; Та й забрати срібло, злото, і всіх обібрати. Ваша думка, бач, пустеє, короста хранцюзька; Ось тепер же ви пізнали, яка руська думка. Войська руського предводитель, наш граф Єреванський Став на шию вам, поганим, — став ще князь Варшавський. Та й другії полководці наград заслужили, Що вас, сучих синів ляхів, добре попобили. Розпознали вже ви, мабуть, руськую піхоту, Що розбила синам вражим змагаться охоту. Та й гарматські скоштувавши сухарі московські, Ядра добре розгромили кріпості бісовські. А драґуни, кірасири, улани, гусари! А козацтво! мабуть, дали вам доброї кари. І вже годі вам, поганцям, із руськими биться! Лучче змовкнуть та й швиденько руським покориться. Покориться? цього мало! — з шкурою оддаться! Бросить норов свій хранцюзький та за руський взяться. Пасти в ноги Николаю, милості просити; Як не теє, то ми прийдем ще гірше вас бити. Розтолкуйте собі самі, як то він царює; Так як батько та ще й рідний над нами панує. Учиніться нам братами, гарно жить вже будем І всі ваші копошіння навік позабудем. Кров же, що з-за вас пролито, як дойде до неба, То за неї дать одвіт вам п[е]ред Богом треба.