Українське письменство

Українська «ура-патріотична» поезія писалася й друкувалася р. 1854-го щедріше, ніж будь-коли. Стилістично вона ніде не підноситься над рівнем поезії російської. «Котляревщина» озивається в ній загальним стилістичним настановленням (особливо у Гулака-Артемовського): спеціальним плеканням зниженої лексики, простацького тону, підробленням під селянський вислів. Де-не-де видно і текстові ремінісценції з Котляревського. Так, В. Аскоченський грозився ворогам: «Намочимо вас в шевський квас», повторяючи Зевсову погрозу із «Енеїди» — «Я намочу вас в шевський квас». Строфічні особливості Котляревського уже одійшли. Чотиристопові ямби та хореї так само починають поступатися місцем коломийковому ритмові.

Нижче ми подаємо дві українські патріотичні оди — одну, що стосується до війни 1812 р. і зветься: «Патриотическая малороссийская ода в 1812 г. — чрез Константина Пироцкого», — і другу, що стосується подій 1831 р. Першу маємо в дефектному вигляді з великим пропуском усередині і без кінцевих строф. Не вважаючи, що в нашому спискові вона має на собі ім’я Конст. Пироцького, це є згадана вище ода Петра Данилевського, тільки не в першій її редакції (надрукованій в «Укр. пропілеях»), а в другій, як думає І. Айзеншток, пізнішій, що містить в останніх своїх строфах похвалу Кутузову. Текст оди в нашому спискові переписаний рукою недосвідченою, невправною, можливо, під диктування, з численними помилками та спотвореннями поодиноких слів, з перепуском цілих рядків (що руйнує строфічний поділ вірша). На місці цих перепущених рядків ставимо крапки. По цьому немудро переписаному текстові пороблено синім олівцем деякі дуже нечисленні поправки — почерк старанний, з завитками. Хто був Константин Пироцький і на якій підставі приписано йому авторство оди, не знаємо. Можливо, це був тільки переписувач або замовник переписаного тексту — так само, як і Василь Растовецький, що йому редакція «Киевской старины» приписувала авторство поеми «Варшава»[347].

Другий твір: «Думу украинца при получении известия об окончательном занятии Польского края» беремо з одного родинного альбому, де вона міститься (чи, вірніше, містилася) поряд інших творів 30—40-х рр. (бурлескна ода Мартинова «Кой-що, із Гараських (sic) побрехеньок»[348] та початкові рядки «Вечорниць» Кореницького) та витягів із історичних книжок про козацькі полки за часів Хмельниччини. Змістом ода нагадує трохи поему «Варшава». Останню колись редактор «К[иевской] старины» характеризував так: «Автор, становясь на точку историческую, длинным рядом примеров старается убедить поляков, что политическая их судьба бесповоротно решена всем ходом исторической и строем государственной их жизни, что королевство их в принципе было аномалиею и абсурдом, что воскресить его невероятно, и что потому им не остается ничего более, как подчиниться гигантской силе, их покорившей, и жить в мире с русскими». Цю саму думку, тільки грубіше висловлену, знаходимо і в кінцевих рядках «Думы украинца» — проте арґументовано її переглядом не історичної долі Речі Посполитої польської, а кампанії 1831 року. Автор досить добре обізнаний з ватажками повстання та військовим командуванням польським. Він, видимо, в курсі дальшої їх долі по переході російської границі — візьмімо, наприклад, його натяк на «земляную буду» генерала Ґелґуда, забитого на пруськім кордоні за добачувану в його наказах та вчинках зраду. Помилки в транскрипціях імен не перечать припущенню про обізнаність автора. Вони могли буть даниною автора стилістичному спрямуванню на вульґаризм; могли з’явитися і при дальшому переписуванні.