Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
не можна пізнати шевченківського звучання:
4. Але єсть у Бєлоусова і певна перевага над іншими перекладачами, в першу чергу над Славинським, якому таку безперечну звичайно віддають у нас перевагу. Бєлоусов майже ніде не западається в книжковість та розхожу, недорогу літературність. В його перекладі «Заповіту» («Злою вражескою кровью / Волю окропите») нема такої банальності, як «яркий светоч свободы», що єсть у Колтоновського («Ярким светочем свободы / врагов ослепите»); в його перекладі «Холодного яру» нема наскрізь літературних «шакалів», як у Славинського («Вы разбойники, шакалы / жадные вороны»). Коли зіставимо переклади «Трьох літ» Славинського і Бєлоусова —
безперечно, більше шевченківського ми відчуємо у другого, що зумів уникнути запорошеної фразеології, краще зберіг народно-пісенну синтаксу первотвору.
Більша наївність вислову вберегла Бєлоусова і від численних прозаїзмів Славинського («Но они так много / причинили зла мне», «…если на дорогу / Вышел с злобной целью / Человек лихой»), і від пустопорожньої заокругленості, яка трапляється часом у компетентнішого, здавалося б, перекладача («Все те незримые скрижали / Что их незримое перо / Незримые мечты писали»).
Перекладаючи пісні Шевченкові, він далеко не так рішуче набиває їх на літературну колодку, як хоча б той же Славинський. Наприклад, пісня «У неділеньку та ранесенько» під пером останнього перетворюється на романс з незаглушеним одзвуком Конопницької: «Как король шел на войну» (в рос. перекладі) —
Бєлоусов у таких випадках міцніше стоїть на ґрунті народно-поетичного вислову. Із двох стилістичних тенденцій — великорусизації тексту чи невільничого наслідування первотвору, він скоріше причетний до другої. О. В. Багрій відзначає: «Стремление к текстуальной близости, вообще являющееся положительной стороной переводчика, привело его к употреблению в переводах ряда непереведенных слов, форм и выражений, неудобных с точки зрения чистоты русского языка». Такі його українізми: лексичні («подпал», «батька», «грошей»), синтаксичні (управління прийменників на український лад), фразеологічні («не прикличу себе доли»).
342
Докладніше: А. В. Багрий. Шевченко в русских переводах. — С. 50.