Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
— Переказував. Але з моменту мого прибуття до Варшави усі події розвивалися так стрімко, що я просто забула тобі розповісти…
— Про що саме?
Ліза вказала на срібний хрест.
— Він звелів передати тобі оце… Батько завжди користувався ним як закладкою при читанні, — пояснила вона. — Подивись, Марку, тут є різноманітні символи й надпис…
Він став уважно роздивлятися ті символи філігранної роботи на рисах хреста.
— Лізо, це Євангелія у мініатюрі! — проказав здивовано. — Ніколи не бачив таких речей раніше… Поглянь, тут зібрані усі основні символи, пов’язані із останніми днями земного життя Спасителя. Ось, на нижній частині вертикальної риси — зображення півня… Пам’ятаєш?
«Перш, ніж проспіває півень, тричі зречешся Мене…»
Далі… — Марко торкнувся пальцем наступного символа. — Оце — схрещені списи, Лізо. А далі — драбина… Вочевидь, мається на увазі та, за допомогою якої римські легіонери підіймалися до Ісуса, аби напоїти його оцтом. Майже біля центру — знову схрещені стріли… чи тернові колючки. А в самому центрі — зображення троянди з отвором посередині. Навіщо той отвір — незрозуміло..
— А ось це? — поцікавилася Елізабет. — На лівій рисі?
— Схоже на зображення молотка й обценьок, — продовжував Марко. — А на правій — цвяхів і прибитої до хреста руки. На верхній — Чаша Вечері Господньої, Чаша Святого Граалю, а над нею…
— Ай справді… що це над нею? — здивувалася Елізабет. — Якась незрозуміла конструкція!
Над Чашею Граалю майстер справді зобразив дивні три прямокутники з крапочками…
— Кості! — вигукнув Марко. — Це гральні кості, Лізо!
— Так… — погодилася вона. — «Поділили ризи Мої поміж собою і за одежу Мою кидали жереб…». Це справді гральні кості, якими могли кидати жереб римські вояки.
— Дуже цікавий хрестик, люба… — кивнув Швед, повертаючи його зворотнім боком. — Тільки що ми повинні за його допомогою зрозуміти? Omnia fluunt, omnia mutantur. At Alba Rose floret ad senem locum, — прочитав латиною. — Усе тече, усе змінюється. Але Біла Троянда цвіте на старому місці… — переклав він. — Тут так написано, Лізо!
Вона підвела очі на Марка.
— Біла Троянда… Таку назву мав орден, який заснували ченці та лицарі, що супроводжували скарби. Виходить, цей надпис на зворотному боці хреста натякає, що скарби святої Маргарити, як і раніше, знаходяться у своєму потаємному сховку?
— Схоже на те, — усміхнувся Марко. — Іншого сенсу у цьому вислові я не бачу. І, схоже, містеру Сеймуру теж більше нічого додати до сказаного.
Він вклав дивну реліквію у книгу і пригорнув Лізу до себе.
— Гм… Чудасія… Не думав, що містер Сеймур вірить у такі речі. Він завжди видавався мені цілком прагматичною людиною, а не марновірним збирачем легенд…
— Бо він ніколи таким і не був, — відповіла Елізабет. — Я гадаю, батько хоче тобі цим посланням вказати на цілком конкретні і реальні речі…
Марко занурив обличчя у її волосся.
— Лізо… Я такий голодний! — розсміявся він. — Такий голодний, що зараз же беруся готувати нам сніданок!
Вона підняла на нього погляд.
— Ти мені знову заговорюєш зуби, Марку? Чому, тільки-но назріває розмова про щось справді серйозне, ти починаєш заговорювати мені зуби?
— Бо не хочу, аби ти забивала голову тим, чим не маєш забивати, — уже без посмішки відказав він. — Навіть якщо послання містера Сеймура, твого батька, має сенс… тобі не потрібно у це вникати, моя люба. Що менше ти знатимеш, то спокійніше тобі буде. І мені за тебе теж.
— Марку… — зітхнула вона. — Але… я хочу, хочу тобі бодай у чомусь допомогти!
— Ти вже допомогла мені, Лізо. Коли везла цю важелезну книгу із самого Константинополя до Варшави, — прошепотів він їй у губи. — Ні, ще раніше. Коли зробила мені честь… і погодилася стати моєю дружиною.
— Який ти улесливий! Переконаєш у чому завгодно! І так, — проказала вона удавано серйозно, — у Вілтширі існує таке старе англосаксонське повір’я: якщо покласти до подружнього ложа «Історію Англії та Шотландії», то…
Марко вже не дав їй доказати.
* * *
В кухні витали неймовірні аромати. Він підсмажував грінки — такі самі, які у дитинстві для нього смажила мама, вмочаючи скибки хліба у збите з молоком яйце. Вони виходили золотисто-рум’яні, апетитні, пухкі, а не хрумкі й підсушені, як англійські тости. Далі — ковбаски. На розжареній пательні вони тріскали, стікали соком і шипіли… Потім випускна яєчня з лискучим апетитним жовтком посередині. Нарізав тонкими скибочками шинку та сир, порційними шматочками масло. І поки він із вправністю кухаря викладав усю ту смакоту на тарілки, а Тарілки на стіл, Ліза заварювала чай.