Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття

Художник Микола мав бути винятком із цього народу чоловіків-невдах. Головній героїні Забужко не випадає вчити його української мови, і він є «переможцем» — першим чоловіком, ініціативу якого вона поважає. Проте, як кожен український чоловік, Микола наділений тими традиційними неґативними рисами, які виробилися за роки колоніального існування, і йому не до снаги поважати наратора як рівного. Як слушно зауважує Марина Романець, «авторка бачить коріння підпорядкування жінок не тільки в жіноненависництві її суспільства, але й у підпорядкуванні чоловіка колоніальній і тоталітарній владі, яка вихолощує їх і таким чином включає колонізованих в уже існуючі гендерні відносини. У цих умовах авторитарні репресивні практики переорієнтовано проти жінок, і вони точно відтворюють колоніальний сценарій влади та підпорядкування»[129]. Крім того, Микола сповнений апатії і боїться різких змін. Він не довіряє інстинктам головної героїні і боїться взятися за здійснення планів, які вона будує щодо них обох. Врешті-решт, відносини між цими двома представниками української «еліти» руйнуються; новому поколінню вільних українців не судилося з’явитися. Героїня Забужко не може знайти собі супутника життя серед своїх земляків.

Жінка-інтелектуалка в «Імітації» Кононенко теж не може знайти людей, яких би вона поважала й любила і які б цінували її саму та її інтелектуальні амбіції. Українські чоловіки-інтелектуали в її романі мають ті самі недоліки, що й інші українські чоловіки; одну з таких вад — провінціалізм — підкреслено в цьому романі. Її героїні-жінки — енергійні столичні жительки і призвідниці, що ставляться з презирством до «відсталих» сільських цінностей і традицій. Сашко Чеканчук — письменник і колишній геолог, який колись зустрічався з Мар’яною Хрипович, головною героїнею роману. Їхні стосунки розвалюються, бо вона, народжена в сім’ї столичної еліти, не захотіла принижуватися до традиційного звичаю українського села: наречений має формально познайомити наречену зі своїми батьками. Мар’яна каже Сашкові, що він почасти талановитий письменник і непоганий коханець, але «в житті та в роботі банальний, як малинове варення в мідній мисці!» — зневажливий натяк на його провінційне коріння. Раніше Сашко був заручений з Ларисою Лавриненко, яка в такий спосіб лише прагнула звільнитися від столичного снобізму своєї матері. Так само Лариса була не в захваті від Сашка, «з яким кохалася тільки з любові, і ніколи — для поглиблення жіночої сутності». Інший чоловік-інтелектуал, Сашко Риженко, в цьому романі змальований як персонаж слабкіше, але те, що і його теж звуть «Сашком» (але такий Сашко, що має київське елітне походження) і те, що він також є колишнім коханцем Мар’яни, показує, що для Мар’яни чоловіки-інтелектуали, які оточують її в ґетто київських еліт, по суті, взаємозамінні і однаково неповноцінні.