Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття

Стосунки між українками-інтелектуалками і їхніми колегами-чоловіками є однією з домінуючих тем у творчості Оксани Забужко та Євгенії Кононенко, і зосереджені вони саме на несумісності української інтелектуалки та українського інтелектуала. Хоча така несумісність певною мірою зустрічається і у творах чоловіків-вісімдесятників, навряд чи вона претендує там на таке чільне місце, що його вона має в прозі Забужко і Кононенко. Ця проблема відсилає до двох важливих понять, які сприяють ідентичності української інтелектуалки та самої України — жіночність і роздробленість.

Жінки-героїні у «Польових дослідженнях з українського сексу», «Special Woman» та «Імітації» — це розумні й амбітні індивідуальності, які знаються на останніх світових інтелектуальних течіях і які застосовують свої таланти та енергію на покращення ситуації у рідній країні; вони всі пострадянські інтелектуали (письменники, вчені), оточені атмосферою політичного й культурного визволення в поєднанні з труднощами адаптації до мінливого особистого світу. У якийсь момент у цих прозових творах жінки намагаються знайти українського інтелектуала-чоловіка, з яким можна було б зв’язати свою долю і який допоміг би їм сформувати свою власну особистість й ідентичність їхньої спільної національності. Наступ ейфорії ознаменувався атмосферою новизни; з’явилися нове покоління інтелектуалів і нововідкриті інтелектуальні можливості. У центрі виру веселощів, в який втягували заряджені енергією масові заходи, опинилася творча талановита молодь України, яка цілеспрямовано і привселюдно виставляла напоказ сексуальність і сексуальні теми, роками офіційно заборонені; цей захват мав вилитися у новий етап історії України, і цим чоловікам і жінкам випадало його ініціювати на благо майбутніх поколінь.