Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття
- Автор: Андрейчик Марко
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда
- ISBN: 978-966-441-465-4
- Переводчик: Ігор Андрущенко
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття». Краткое содержание книги:
У книжці «Інтелектуал як герой в українській прозі 90-х років XX ст.» розглянуто прозу провідних авторів того часу як захопливий наратив, наповнений колоритними персонажами. Д-р Марко Андрейчик зосереджується на ролі інтелектуала у створенні пострадянської української ідентичності, відстежує злети й падіння цих героїв у процесі їх намагання переінакшити творчу сферу.
В есе, у якому він аналізує «Бурдика» та іншу прозу, написану письменниками-вісімдесятниками, Костянтин Москалець згадує «інфантильність і фатальну відчуженість цього покоління» і зауважує «його неадекватну романтичну поставу від історії та її реалій»[144]. Для Москальця творчість цього покоління серйозно постраждала через роки не-продуктивності і відсутності соціальної активності, що випливало з її герметичного, підпільного існування. Вони були прив’язані до радянської системи, а їхня опозиція до неї приховувала нездатність зосередити свої таланти на чомусь іншому[145].
У своєму розгляді «Бурдика» Максим Стріха долучається до цієї ідеї, написавши, що поколінню Діброви не до снаги було утвердитися, щойно з їхнього життя зник такий ворог, як цензура.
Помер не лише Бурдик, а й, у літературному розумінні, пішло в небуття чимало інших яскравих авторів, сенс життя яких полягав у непохитній опозиції, — вони так і не зрозуміли, кому ж слід непохитно опонувати сьогодні, а «крутитися» в нових умовах, шукаючи спонсорів і вибиваючи гранти, так і не навчилися[146].
Хоча брак нормального, функціонального інтелектуального середовища, в тому числі критичної системи, в якому могли б розвивати свою справу підпільні інтелектуали, безсумнівно, стали на заваді їхній продуктивності в майбутній, пострадянській Україні; підпільні рухи, які покликані були компенсувати цей брак, як з’ясувалося, доволі успішно рухалися шляхом розвитку неофіційного радянського мистецтва і наділення його характеристиками, які стануть невід’ємними у визначенні пострадянської української культури. Водночас, опозиційна функція цього мистецтва (тобто його відмова від офіційного радянського світу як іншого) була невід’ємною частиною ідентичності цих інтелектуалів, а коли ця функція відпала, зникло і певне почуття цієї ідентичності і прийшла дезорієнтація.
У нарисі, в якому проаналізовано те, як Забужко і Андрухович відправляють своїх героїнь і героїв за межі України для того, щоб дати уявлення про свою ідентичність, Віталій Чернецький пише, що «літературні твори, організовані навколо тропа пересування, можуть правити за ефективну критику спадщини імперіалізму і дослідження розмаху постколоніального стану»[147]. Тут Чернецький обговорює географічне переміщення, але в «Бурдику» Діброва використовує часове зміщення з цією самою метою; сам роман є, по суті, автомобілем, в якому Діброва везе своє «задушене покоління» у найближче майбутнє, аби краще оцінювати його місце в новій Україні. Старший представник вісімдесятників, які писали про період, коли Україна здобувала незалежність, Діброва вивів своє покоління як «втрачене». Твори інших письменників-вісімдесятників кладуть на карб брак загальної, функціональної мови, ставлячи її за причину такої дезорієнтації.
У романі «He-Ми» Юрій Ґудзь припускає, що десятиліття радянської гегемонії завдали серйозної шкоди і пам’яті, і мові. Українська літературна мова сприймається у сьогоднішній Україні як дивна і старомодна, і головний герой Ґудзя прагне написати книгу, яка подолає розрив між повсякденною українською мовою та канонічною літературною:
Спроба хоча б ненадовго позбутися відчуження між власне літературною мовою і повсякденним живим промовлянням. Бо для загалу, заскоченого тим очевидним розмежуванням, стає чужим і непотрібним в с е, що написане на рівні давно змертвілого канонізованого жарґону… який відібрав у більшости слів силу їхнього суттєвого значення… Заяложені брехливими й масними устами всі оті «духовності», «пошанівки», «славні» звучать для нормального вуха не менш брутально й нестерпно, аніж ненормативні означення жіночих і чоловічих геніталій…[148]
Таким чином, наразі нема кому слухати цю мову — вона звучить грубо, і люди сприймають її як образливу. Головний герой шукає «справжню» українську мову, але не здолає її воскресити. Він і далі пише мовою, дивною і непотрібною для більшості людей. Його нездатність згадати слова символізує загальний, зруйнований стан пам’яті в Україні внаслідок десятиліть радянського тоталітаризму. Ґудзь вважає пам’ять вищим станом існування і певен, що написання дозволяє відновлювати в пам’яті втрачений простір, де людина була інакшою, аніж є сьогодні. Але його герой постійно силкується знайти мову, якою йому писати, і навіть визнає, що він ніколи не напише свою заплановану книгу. У цьому романі існує загальний зміст, це потреба уникнути жахливого теперішнього — часу, в якому люди не можуть згадати, що життя може бути кращим. Він оголошує про необхідність почати заново. Олег Сидор-Ґібелінда називає «мовчання» і «сніг» одними з основних тем, які обертаються навколо «He-Ми». На його думку, мовчання — це реакція на недовіру до нещирих слів, а сніг символізує становлення нового світу[149]. Як і багато інших вісімдесятників, Ґудзь розчарувався в хаотичному сьогоденні і дивиться в майбутнє нового світу. Навіть тоді, коли його головні герої подумки повертаються в минуле і згадують своє дитинство, йдеться про спробу автора уявити собі майбутнє, яке відрізнятиметься від наявного.
144
Москалець К. Запитання без відповіді? / Костянтин Москалець // Москалець К. Людина на крижині. — К.: Критика, 1999. — С. 138.
145
Москалець К. Запитання без відповіді? / Костянтин Москалець // Москалець К. Людина на крижині. — К.: Критика, 1999. — С. 138.
146
Стріха М. Прощання з андеґраундом. — С. 38.
147
Vitaly Chemetsky, ‘The Trope of Displacement and Identity Construction in Post-Colonial Ukrainian Fiction / Journal of Ukrainian Studies vol. 27, nos. 1—2 (Summer-Winter 2002): 231.
148
Ґудзь Ю. «He-Ми» / Юрій Ґудзь // Кур’єр Кривбасу. — 1999. — № 102. — С. 39—40.
149
Сидор-Ґібелінда О. «He-Ми»: розмова про тишу / Олег Сидор-Ґібелінда // Кур’єр Кривбасу. — 1999. — № 102. — С. 16—19.