Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття
- Автор: Андрейчик Марко
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда
- ISBN: 978-966-441-465-4
- Переводчик: Ігор Андрущенко
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття». Краткое содержание книги:
У книжці «Інтелектуал як герой в українській прозі 90-х років XX ст.» розглянуто прозу провідних авторів того часу як захопливий наратив, наповнений колоритними персонажами. Д-р Марко Андрейчик зосереджується на ролі інтелектуала у створенні пострадянської української ідентичності, відстежує злети й падіння цих героїв у процесі їх намагання переінакшити творчу сферу.
Як героїня Забужко, героїня роману «Імітація» Кононенко Мар’яна Хрипович — жінка, що, як з’ясовується, «прийшла в цей світ, щоб ламати традиції й ритуали» — це агресивна, пристрасна українська інтелектуалка 90-х років. Літературознавець і поет, вона, тим не менше, невтомно намагається витягнути свою країну з відсталості і спрямувати її прогресивнішим шляхом. І, як героїня Забужко, Мар’яна також більшу частину своєї енергії витрачає на прийдешнє — вона працює для західного фонду, розташованого в Києві, допомагаючи підтримувати майбутні покоління українських митців. Коло київських інтелектуалів, до якого входить Мар’яна, вузьке, але це не група чоловіків і жінок, надто вірних одне одному — це щось на кшталт переплетення колишніх коханців; Кононенко представляє їх як частини одного живого організму — це своєрідне ґетто українських інтелектуалів, які живуть за кошти західних фондів у столиці країни. Мар’яна підтримує стосунки зі своїм начальником у київській фундації, американцем Джеррі Бістом, одначе крутить любов з Анатолієм Сумцовим, вуличним скрипалем і педагогом музичної школи з Донецька. Українець за походженням, Анатолій має набагато більше спільного з Мар’яною, ніж Джеррі, і його робота з дітьми ставить його в один ряд з іншими інтелектуалами свого покоління, які вважають себе першопрохідцями майбутнього вільної України. Спочатку вона накидає оком на Анатолія, бо він же має справу з потенційними музичними вундеркіндами за межами столиці; згодом лягає в ліжко з ним і в листі до Анатолія пояснює свій інтерес до нього:
Ти питаєш, що я в тобі знайшла? Мені подобається, що в тебе, незважаючи на твоє бездарне життя, збереглися слух і смак. Ти не відбувся, так, але ти разом з тим нічого з себе не корчиш, нічого не імітуєш, і це також досить рідкий дар… А ще мені подобається урвище, над яким стоїть твій будиночок. І на вершині пагорбу Монмартр я не відчула того, що відчула біля гнилого паркана в твоєму садочку…[127]
Одна з головних тем «Імітації», як видно з назви натяків, є спроба відрізнити правду від омани — викрити те, що є імітацією. Провінціал Анатолій є ковтком свіжого повітря для киянки Мар’яни, яка вже дивиться з презирством на коло, до якого вона належить. Анатолій є зразком справжнього інтелектуала, ще не зіпсованого західними впливами, а також претензійністю й штучною елітарністю столиці. Це риси, що їх вона зауважила в собі; хоча героїня стверджує, буцімто понад усе цінує гроші, і заявляє, що єдиний спосіб врятувати талант полягає у втечі на Захід, вона також розуміє, що існує чистота, не зачеплена його впливом. Вона каже Анатолію, що музика звучить краще у його занедбаній квартирі, ніж у її вульґарному столичному помешканні. В Анатолієві вона бачить частину себе, яку вона дозволила поступово втратити в пострадянській Україні.
Попри їхні спроби, ці вигадані українські жінки-інтелектуалки, врешті-решт, не входять в ідеалістичну спілку зі своїми колегами-чоловіками. Жінки або розчаровуються у цих чоловіках (як у випадку з головним героєм Забужко), або ж ці жінки самі не хочуть приставати на таку спілку (як у випадку з Мар’яною), бо ж з них не вийде нічого путнього. Навіть у пострадянській Україні, де українська еліта ймовірно отримає можливість вільно розвиватися, до таких спілок не доходить. Цих чоловіків годі поставити поряд з цими жінками. Образи українських чоловіків-інтелектуалів, як головних героїв, так і другорядних персонажів, в обох творах Забужко і Кононенко говорять про неможливість таких спілок.
Кілька разів протягом її роману Забужко згадує певні неґативні риси, на її думку, притаманні українським чоловікам. Вона описує пострадянську Україну як країну, що складається з невдах:
але вдома, в твоїй бідній забембаній країні — країні урядовців в обвислих штанях і всіяних лупою піджаках, оплилих письменників, зугарних читати лише однією мовою, та й з того вміння нестак-то вжиткуючих, і бистрооких, жучкуватих бізнесовців із навичками колишніх комсомольських секретарів…[128]
Пізніше вона розповідає історію її київської подруги Дарки і чоловіків у її житті. Перший чоловік Дарки одружився на ній, щоб оселитися в столиці, а тоді швидко кинув її після закінчення університету; коли вона зійшлася з другим чоловіком, то довелося робити аборт і, як наслідок, виникли гінекологічні проблеми; а її третій чоловік був якоюсь полохливою вошею. Подібно до героїнь Кононенко, Дарка була інтелектуалкою, яка зводила кінці з кінцями, перш ніж отримати посаду в американо-українському фонді. Та, пропрацювавши на новому місці всього три місяці, вона загинула в автомобільній аварії.
127
Кононенко Є. Імітація / Євгенія Кононенко // Сучасність. — 2001. — № 5. — С. 51.
128
Забужко О. Польові дослідження з українського сексу / Оксана Забужко. — К.: Згода, 1996. — С. 35.