Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
Неспроможність партії навчити власних посадовців українській мові оприявнила глибинні проблеми. До середини 1920-х років СРСР уже перетворився на поліцейську державу, котра в разі потреби могла покарати партійців, які відмовлялися вивчати українську мову. Проте насправді мета поліцейської держави полягала в іншому. Навіть тоді як Грушевський, Шумський, Скрипник та інші прихильники окремішності української ідентичності багато досягли в справі «українізації» по лінії наркомату освіти, одночасно увиразнилась і вийшла група політиків кардинально іншого спрямування. Це — прорадянські, російськомовні (часто етнічні росіяни, євреї і навіть латиші й поляки) очільники української таємної поліції. Вони були набагато вірніші особисто Сталіну, ніж якійсь абстрактній ідеї української нації. І під кінець десятиліття їхня лояльність знайшла дієве підтвердження.
Серед ключових фігур спецслужби в УСРР, котра зміцнилась протягом 1920-х, найвідданішим Кремлю та найпомітнішим був Всеволод Балицький.[273] Народився він у 1892 році в маленькому містечку Верхньодніпровську, але більшу частину дитинства провів у Луганську, де його батько працював бухгалтером на заводі. Хоча він виріс в українській російськомовній родині з трудової інтелігенції, подейкували, що в нього було дворянське коріння. У документах 1922 року Балицький позиціонував себе як «росіянин», але надалі писався «українцем». Значно пізніше, під час арешту у 1937 році він знову назве себе «росіянином».
Насправді національна ідентифікація для Балицького була вторинною порівняно з політичними переконаннями. Ще в юнацькі роки він захопився радикальними ідеями й пізніше стверджував, що брав участь у революційному русі в Луганську з 17 років. Вступивши на юридичний факультет Московського університету, Балицький у 1913 році приєднався до конкурентів більшовиків — меншовиків. Згодом він намагатиметься викреслити цей факт зі своєї біографії. На інший бік, до більшовиків, він перейшов у 1915 році — досить вчасно як для того, щоб вважатися «старим партійцем». Високий блондин, він вирізнявся ефектними манерами й радикальними заявами. Після призову до армії під час Першої світової Балицький провадив революційну агітацію серед солдатів. Коли нарешті сталася революція в лютому 1917 року, він керував одним із найкривавіших «народних трибуналів» на Кавказі. Можливо, саме там він відчув смак у тому, щоб виявляти й убивати класових ворогів та проводити так звані «чистки». За висловами Балицького, застосування насильства часто ототожнювали з «чисткою», тобто очищенням і звільненням партії від «термітів» та «бруду».
Віра Балицького в очисну дію політичного насильства привела його в Україну, де він приєднався до ВУЧК у 1919 році. У лютому того ж року «Известия» опублікували його вірш:
Незабаром після повернення Балицький мав нагоду побачити «криваві ріки», про які він писав. Воюючи на боці Червоної армії, він брав активну участь у придушенні повстання в 1919 році та масовому вбивстві заручників, після чого його змусили залишити республіку. Балицький затримався на кілька тижнів у Гомелі, що, мабуть, було кроком назад в його кар’єрі. Адже саме в ту мить, коли він уже бачив себе в Україні серед когорти лідерів, йому довелося очолити революційний трибунал у глухому провінційному містечку. Однак опинившись, так би мовити, у закутку війни, він не відхилився від своєї мети і продовжував арештовувати та розстрілювати контрреволюціонерів, спекулянтів та усіх, хто, на його думку, міг загрожувати радянській владі.
Врешті-решт Балицький повернувся в Україну, де тріумфально допоміг Дзержинському «прибрати» за Білою армією, що відступала. Тоді він багато подорожував по всій республіці й одного разу випадково потрапив у засідку махновців. За його власною версією, повстанці відразу заарештували його та відвели на околицю села для розстрілу. Аристократична постава Балицького справила враження на одного з командирів і він скасував страту. Після короткого допиту командир відпустив Балицького. А за кілька років Балицький йому віддячив. Коли більшовики захопили того самого командира, Балицький скасував його смертний вирок.[275]
Коли бої скінчилися, Балицького нагородили за відданість. У 1923 році він очолив службу безпеки УСРР. Взявши приклад зі своїх колег в Москві (в котрих було багато «роботи» з переслідуванням соціалістів-революціонерів, опонентів більшовиків), він допоміг організувати перший судовий процес над українськими есерами. В цей період суди виносили відносно м’які вироки і багато кого було помилувано.
273
При підготовці цього розділу використано праці: Iurii Shapoval, “Vsevolod Balickij, bourreau et victime”, Ю. Шаповал, В. Пристайно, В. Золотарьов, ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи (Київ: Абрис, 1997), 25–43.
274
Iurii Shapoval, “Vsevolod Balickij, bourreau et victime”, 373.
275
Iurii Shapoval, “Vsevolod Balickij, bourreau et victime”, 376.