Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Проте сам Грушевський неодноразово заявляв, що не робив ніяких поступок. За його словами, він повернувся, бо вірив, що українське політичне відродження насамперед потребує відродження української культури, і вважав це здійсненним. І як би не обмежували діяльність Грушевського в Радянському Союзі, у цей важливий час він не міг перебувати поза Україною. «Треба думати, як правильно скерувати культурне життя, — писав він колезі. — Поки що уряд і суспільство зайняли вичікувальні позиції».[252] Насправді деякі можновладці мали чіткий план дій: як тільки Грушевський повернувся на батьківщину, таємна поліція почала вибудовувати довкола нього надзвичайно складну операцію стеження, вербуючи десятки людей, які доповідали про його пересування й думки.[253] Грушевський, ймовірно, не знав усіх подробиць цієї операції, але безсумнівно підозрював щось подібне, тому перед своїм поверненням він попросив КП(б)У й уряд написати гарантійні листи, в яких вони обіцяли йому імунітет від політичного переслідування.[254]

Зовні все виглядало так, ніби більшовики сприйняли його повернення, а він — визнав більшовиків. Грушевський отримав державну підтримку для заснування Науково-дослідної кафедри історії України в Києві при Всеукраїнській академії наук, більш відомій за абревіатурою ВУАН. Він повернувся до роботи над своєю багатотомною історією України-Руси, почав редагувати журнал й підтримував у роботі своїх молодих колег.[255]

Із поверненням Грушевського почався період справжнього інтелектуального й культурного відродження України. Впродовж кількох коротких років його колеги-історики з ВУАН підготували монографії про українські селянські повстання XIX століття та історію українського національного руху.[256] Українська Автокефальна Православна Церква в 1921 році оголосила себе повністю незалежною; вона вийшла з-під влади Московського патріархату, децентралізувала ієрархію, впровадила українську літургію, а Василь Липківський став її Митрополитом. Архітектори й художники Харкова експериментували з кубізмом, конструктивізмом та футуризмом, як і їхні колеги в Москві та Парижі. Українські архітектори збудували перший в Європі комплекс хмарочосів «Держпром», в яких розмістилися державні установи, бібліотека та готель. Як згадував Борис Косарєв, художник-постановник і один із провідників харківського модернізму, «в Харкові регулярно відкривалися нові театри. Вистави супроводжували гарячі дискусії». Косарєв працював над постановкою п’єси на честь відкриття Харківського тракторного заводу: «Завод побудували червоні ветерани й селяни з далеких сіл — тобто наші майбутні глядачі. Окрім чарівної вистави, ми мали розповісти їм правду про їхнє життя. Але спочатку глядача потрібно було зацікавити».[257]