Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Водночас щойно розширена радянська розвідка нібито знайшла докази територіальних зазіхань Японії на Далекому Сході. Стверджували, що в Польщі так само є плани щодо СРСР, особливо після того, як у результаті державного перевороту 1926 року до влади повернувся переможець у польсько-більшовицькій війні маршал Пілсудський. Іронія полягає в тому, що Польща в 1920-ті роки насправді таємно спонсорувала (за підтримки японських дипломатів) деякі програми активізації українського націоналізму, але немає доказів, що Сталіну було про це відомо.[286] Натомість його підозру викликали уявні польські та японські шпигунські мережі, що в найкращому випадку було незначним польсько-японським військовим співробітництвом.[287]

У поєднанні всі ці фактори набирали загрозливого вигляду, особливо для радянського керівництва, котре все ще відчувало гіркий присмак поразки у війні, від закінчення якої не минуло й десяти років. У статті в газеті «Правда» в липні 1927 року Сталін попереджав про «справжню й неминучу загрозу нової війни взагалі, та війни проти СРСР зокрема». У газетах та публічних промовах непов’язані між собою історії подавали як докази реальної (такої, що дійсно існує) змови.[288] Цілеспрямована пропагандистська кампанія готувала радянське суспільство до умов війни та скорочення витрат і водночас мала на меті схилити населення до більшої лояльності щодо комуністичної системи.[289]

У відповідь на штучно інспіровану небезпеку війни та реальну загрозу хлібних бунтів у жовтні 1927 року ОГПУ розробило систему жорстких заходів. Зокрема, управління наполегливо добивалося права «притягувати до відповідальності» приватних торгівців зерна, які спекулювали дефіцитними товарами та підвищували ціни.[290] Своєю чергою Політбюро ЦК ВКП(б) також закликало негайно передати на село промислові товари (це був поодинокий пряник серед багатьох батогів); зажадало повернення несплачених податків; фіксованих цін на зерно та безпосередньої участі низового партійного апарату в хлібозаготівлях.[291]

Жоден із цих заходів не мав відчутного впливу. На початку січня 1928 року ЦК помітив «відсутність зрушень» у справах хлібозаготівель. Така ситуація склалася, незважаючи на вказівки згори. Для розв’язання цієї проблеми Сталін наказав партійним керманичам «швидко мобілізувати найкращі сили партії», а місцевих партійних керівників призначити «особисто відповідальними» за хід хлібозаготівель. Також лідер країни розпорядився організувати пропагандистську кампанію, яка б одразу викривала всіх, хто не виконує планів, та вжити «суворих покарань» до тих, хто відмовлявся платити податки, особливо, якщо вони — «куркулі».[292] Зрештою, держава штрафуватиме селян у п’ятикратному розмірі від вартості зерна, котре вони повинні були віддати. А в того, хто відмовлявся сплачувати ці штрафи, могли конфіскувати всю власність і продати її на аукціоні.[293]