Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Українізація теж мала справжніх прихильників. Після селянських повстань сам Ленін у 1919 році визнав, що ігнорування національних настроїв в Україні було «глибокою і небезпечною помилкою».[244] Коли в лютому 1920 року розпочалась третя й остання більшовицька окупація України, він надіслав телеграму Сталіну, закликаючи його наймати перекладачів для Червоної армії в Україні та «беззастережно зобов’язувати всіх своїх службовців приймати заяви та інші документи українською мовою».[245] Ленін не хотів знову втратити Україну, і заради цього був готовий піти на зустріч деяким українським національним сподіванням.

А в Україні настав час «націонал-комуністів». Вони з оптимізмом стверджували, що елементи українського націоналізму підуть на користь революції, а українізація та радянізація не взаємови-ключні поняття, а навпаки — в поєднанні вони міцнішають. Скрипник, той самий український чиновник, чий опір американській допомозі так здивував співробітників АРА, був одним із найбільших прихильників українізації. Ще працюючи ленінським послом в Україні в грудні 1917 року, Скрипник стверджував, що ворожнеча між російськомовним пролетаріатом та українськомовним селянством була шкідливою.[246] У цьому його погляди збігалися із позицією Затонського, який 1921 року сказав своїм соратникам, що вони недогледіли національний момент: «Коли темні селянські маси піднялися і стали свідомими, коли селянин, який раніше зневажав себе і свою мову, гордо підняв голову і почав вимагати більшого — ми цим не скористалися». У результаті національну революцію очолила буржуазія: «Ми повинні сказати прямо: це було нашою великою помилкою».[247]

Після 1920 року Олександр Шумський та інші члени ліворадикальної групи боротьбистів, що завоювали неабияку популярність у 1917–1918 роках, також приєдналися до націонал-комуністів.[248] В умовах СРСР того часу становище Шумського було дивним. Хоча соціалісти, меншовики, анархісти та есери вже були під слідством або заарештовані в усьому Радянському Союзі, Москва зробила виняток для кількох боротьбистів, котрі підтримали радянську владу. Ленін сподівався, що разом із ними більшовиків підтримають і послідовники боротьбистів на селі, й таким чином зможуть додати новому режиму трохи автентичності.

Сам Шумський підозрював, що слугує лише прикриттям, але погодився на таку домовленість і отримав посаду народного комісара освіти України. Скрипник став народним комісаром юстиції. Влітку 1923 року ВУЦВК і Рада народних комісарів УСРР видали перші два декрети про українізацію. Влада у Харкові визнала українську як мову більшості в республіці, та вимагала, щоб усі державні службовці вивчили її протягом року.[249]