Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
Перші роки сіяв я п’ять десятин, потім, як виріс, почав дуже хрип вигинати: по три, по п’ять і по сім кіл [коло — чотири гектари] сіяв, ось як! Робив я та син з жінкою. Два рази тільки піднаймав робітника у саму спеку. Радянська влада ці роки диктувала як? — Сій як можеш більше!... А зараз боюсь! Боюсь, за ці сім кіл посіву дістанеться мені на горіхи, обкуркулять.[301]
Ось так Радянський Союз вщент зруйнував мотивацію селян до вирощування більшої кількості зерна.
Навіть якщо не всі більшовики усвідомлювали цю неузгодженість, Сталін прекрасно все розумів, і взимку 1928 року він та його найближчі соратники вирішили діяти відкрито. Політбюро направило одного зі своїх членів Анастаса Мікояна на Північний Кавказ, щоб оприявнити причину дефіциту продовольства. В Україну приїхав Молотов. Сам Сталін вирушив до Сибіру.
Свідчення про тритижневу поїздку Сталіна дуже красномовні. За звітами, які він напише згодом, Сталін переконався, що всі низові партійці (деякі з них ще й посміли йому перечити) були переконані, що нестачу зерна можна здолати технічними заходами, наприклад запропонувавши селянам більше мануфактури в обмін на зерно. Але чи стало б краще забезпечення селянських дітей взуттям вирішенням проблеми в довготривалій перспективі? На зустрічі з партійними керівниками Сибіру Сталін, одягнений у новий кожух, несподівано почав розмірковувати вголос про глибокі проблеми в радянському сільському господарстві. Після революції, нагадав він слухачам, селяни поділили поміщицькі й монастирські землі (що відібрали в колишніх власників), й створили мільйони маленьких непродуктивних господарств, однак так і не вибилися зі злиднів. Саме в цьому й суть проблеми: господарства «куркулів» були набагато ефективніші (порівняно з бідними сусідами), тому що в них було більше землі.
Сила заможного господаря, підсумував Сталін, криється в існуванні великого господарства. Великі господарства мали вищу продуктивність праці й частіше використовували новітні технології. Іванісов спостерігав ту саму проблему: найуспішніші господарі багатіли та нагромаджували більше землі, з якої отримували вищі врожаї. У такий спосіб вони ставали ідеологічними антагоністами, «куркулями».
Що з цим робити? Через свою ідеологію Сталін не міг дозволити успішним фермерам розширювати земельні наділи та розбудовувати міцні господарства — так, як це історично відбувалося в інших країнах. Це — неприйнятно й неприпустимо, щоб у комуністичній країні існували великі землевласники чи бодай багаті фермери. Але Сталін також розумів, що переслідування заможних селян не призведе до зростання виробництва зерна. Його висновок: єдиним вирішенням проблеми є колективне господарювання: «Об’єднання малих і дрібних селянських господарств у великі господарства ... це єдиний для нас шлях».[302] СРСР були потрібні великі державні ферми. Селяни повинні відмовитись від власної землі, об’єднати ресурси й вступити до таких господарств.
Як зазначено вище, перші нечисленні колективні господарства заснували в 1918–1919 роках, проте такий досвід не набув поширення. Водночас колективне господарювання відповідало кільком марксистським постулатам і мало прихильників у Комуністичній партії, тому від ідеї колективізації ніколи не відмовлялися. Дехто сподівався, що створення колгоспів — колективних господарств із колективним правом власності — пролетаризує хліборобів, перетворить селян у робітників із заробітною платнею, і вони почнуть думати й діяти як робітники. Під час обговорення цього питання в 1929 році один із прихильників колективізації пояснив, що «великий колгосп, як усі знають, має стати типом економічного виробництва, подібним до наших соціалістичних заводів та державних господарств».[303] Пропаганда колективізації також віддзеркалювала радянський культ науки і техніки, віру в те, що новітні технології, підвищення продуктивності праці та застосування методів раціонального управління вирішать усі проблеми. Землю і сільськогосподарський реманент буде усупільнено. Для більшої ефективності тракторами й комбайнами розпоряджатимуться державні машинно-тракторні станції (МТС), котрі позичатимуть машини колективним господарствам, відповідно до їхніх потреб.
301
Mikhail Sholokhov, Virgin Soil Upturned, trans. Stephen Garry (London: W.&J. Mackay, 1977), 23.
302
Steven Kotkin, Stalin: Paradoxes of Power, vol. 1, 672, цит. Известия ЦК КПСС, 1991, № 6, 203–5, РДАСПІ, 558/11/118, 23–6.
303
R. W. Davies, The Soviet Collective Farm, 1929–1930 (Cambridge, MA: Harvard University Press, 1980), 71.