Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
Відтепер Сталін розмовляв мілітарною мовою. Він говорив про «мобілізацію» й «фронти», «ворогів» і «небезпеку». Куркулі та спекулянти, промовляв Сталін, «скористалися добротою та неповороткістю наших організацій, спричинили дисбаланс на хлібному ринку, підняли ціни й намовили селян чекати сприятливого моменту. Це, в свою чергу, ще більше паралізувало хлібозаготівлі». Упритул зіткнувшись з небезпекою, було б помилковим діяти нерішуче та повільно. Тому «куркулі» і торгівці мали залишити село, й багатьох з них заарештували:
Тільки завдяки такій політиці середняк зрозуміє, що можливість вищих цін — це брехня, вигадана спекулянтами, що куркуль і спекулянт — це ворог радянської влади, що зв’язок зі спекулянтами й куркулями є небезпечним.[294]
Приблизно в цей час Сталін і решта радянських керівників повертаються до надзвичайних заходів і надзвичайщини: саме до тих слів і методів, які нагадували про Царицин, червоний терор і Громадянську війну. І разом з мовою й тактикою Громадянської війни повернулося насильство, яке Сталін застосував у Царицині десять років тому.
На початку січня Генріх Ягода, у той час очільник ОГПУ видав короткі інструкції про негайний арешт «найкрупніших приватних хлібозаготівельників і найзліших хліботорговців», які перешкоджають державним заготівлям і цінам на ринку. На практиці злочинцями зараз могли стати всі, хто працював на ринку зерна. До середини місяця в Україні заарештували понад п’ятсот осіб і ще більше перебувало під слідством. У Черкасах, Маріуполі, Харкові та інших містах міліція знайшла тонни зерна, котре селяни притримали, сподіваючись (з цілком зрозумілих причин) на підвищення цін. Міліція потрактувала такі факти як докази існування змови.[295]
Тим часом ОГПУ вважало, що деяких торговців, котрі переховували зерно, заздалегідь проінформували про обшуки, що влаштує міліція, й вони змогли уникнути покарання. Багато з них постійно зберігали хліб у різних місцях; інші сподівались, що хвиля арештів вщухне, й платили селянам, щоб ті тримали зерно та чекали на кращі часи для його продажу.[296] ОГПУ поклало цьому кінець, видаючи жорсткі накази: усі, хто відмовляється продавати зерно державі, будуть заарештовані та постануть перед судом.[297] Фактично з виданням таких наказів і закінчився НЕП.
Торговці зерна стали зручним «цапом відбувайлом». У дійсності в радянську економічну політику 1920-х вносили розлад фундаментальні суперечності, очевидні навіть для пересічних людей. На початку 1928 року освічений селянин із Запорізької округи Семен Іванісов написав листа родичу, котрий був партійним чиновником. У листі він славив Леніна, який колись писав про «змичку» робітничого класу і селянства. Однак Іванісов висловив занепокоєння з приводу того, що настанови Леніна забули. «Що ми зараз бачимо? Правильні відносини з селянством, відносини дружні — їх немає».
Натомість, як писав Іванісов, він та інші селяни нині опинилися в скрутному становищі. Якщо вони важко працюють та розбудовують власні господарства, то стають «куркулями» — «ворогами народу». Однак, якщо селяни обирають зворотну тактику — залишитись бідняками, — то їхній стан не кращий від «американських селян», з якими вони нібито повинні змагатися. Здавалось, з цієї пастки немає виходу. «Що ж нам робити? — запитував Іванісов у свого друга. — Як нам жити далі?» Його ситуація погіршувалась. «Зараз нам доведеться продати нашу корову і ми залишимось ні з чим. Вдома самі сльози, постійний крик, страждання і прокльони. Я б тобі порадив... послухати про що говорять у селянській хаті, тоді б ти сказав: “Що це за життя? Лише важка робота, пекло, яке сам диявол не може собі уявити. Це все”».[298]
Перед Іванісовим, як і перед багатьма іншими, постав непростий вибір: ідеологічно схвалена бідність, з одного боку, чи непристойне й небезпечене багатство — з іншого. Селяни знали, якщо вони працюватимуть погано, то голодуватимуть. Якщо ж працюватимуть добре, їх покарає держава. Навіть Моріс Хіндус, американський журналіст, який загалом схвально висловлювався про СРСР, помітив проблему: «Якщо в селянина було два або три коня, кілька корів, півдесятка свиней, і якщо він виростив три-чотири сотні пудів жита або пшениці — його автоматично вважали «куркулем».[299] Отже, коли селянин був заможним та успішним, то ставав ворогом. Господарства, які вирізнялися продуктивністю та ефективністю, викликали підозру. Навіть дівчата трималися осторонь від таких парубків. «Сьогодні ніхто не хоче вийти заміж за багатія», — зазначав Хіндус.[300] Юджин Лайонс у Москві писав про те, що «найпрацьовитіші, найсумлінніші та найзаможніші селяни» зазнавали великого тиску. У романі «Піднята цілина» Михайла Шолохова один із героїв розповідає про своє господарство, котре стало занадто успішним:
294
Известия ЦК КПСС, 1991, №5 (1928), 195–6, в кн. Данилов та ін., ред., Трагедия советской деревни, том 1, 147.
295
ЦА ФСБ РФ, 2/6/53 (1928), 87–94, в кн. А. Берелович, В. Данилов, ред., Советская деревня глазами ВЧК-ОГПУ-НКВД, 1918–1939: документы и материалы в 4-х томах, том 2 (Москва: РОССПЭН, 1998–2005), 655–6.
296
ЦА ФСБ РФ, 2/6/567 (1928), 109–13, в кн. А. Берелович, В. Данилов, ред., Советская деревня глазами ВЧК-ОГПУ-НКВД, 1918–1939, том 2, 653–4.
297
Известия ЦК КПСС, 1991, №5 (1928), 201–2, в кн. Данилов та ін., ред., Трагедия советской деревни, том 1, 156–7.
298
ЦА ФСБ РФ, 2/6/596 (1928), 150–1, в кн. А. Берелович, В. Данилов, ред., Советская деревня глазами ВЧК-ОГПУ-НКВД, том 2, 661–3.
299
Maurice Hindus, Red Bread: Collectivization in a Russian Village (Bloomington, IN: Indiana University Press, 1988), 60.
300
Maurice Hindus, Red Bread: Collectivization in a Russian Village, 159.