Коротка історія семи вбивств
- Автор: Джеймс Марлон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-679-508-7
- Переводчик: Анатолий Хливный
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Коротка історія семи вбивств». Краткое содержание книги:
Книжка здобула Букерівську премію 2015 року і викликала бурхливу реакцію читачів та літературної критики.
УВАГА!
Текст книжки містить фрагменти, пов’язані з сексом, насиллям та розповсюдженням і вживанням наркотичних речовин! Містить ненормативну лексику! Не рекомендовано особам до 18 років!
Перекладачі намагалися максимально передати специфіку живої мови персонажів.
Але ця банда була купкою боягузів. Вони ніколи не зважувались з’явитися в Копенгагені, зачепити, так би мовити, голову, — кусали лише за пальці рук і ніг, поки я не сказав Пітерові Нессеру, що, мабуть, настав час сплячому гіганту прокинутися. І ось коли ми звели рахунки з їхнім Шостим Провулком, усі жінки там завили на всю околицю, бо їм ніколи ще не доводилося згрібати мізки назад у черепи своїх мертвих синів. А із Сьомим Провулком ми розправилися так, що єдиними, хто міг ворушитися, там лишилися тільки ящірки.
Але ті двоє почали вважати, що рулять самою ННП. Партія влаштувала їхнім людям поїздку на Кубу. Дишреґ, якого так кличуть через те, що він — растафарі і його розтріпані дреди схожі на ганчір’я[200], теж полетів на Кубу, де зустрівся на банкеті з самим Фіделем Кастро. І ніхто з його братви не попередив його, що там у них національною стравою є свинина. Дишреґ тоді розгнівався, прямо як Христос у храмі, де юдеї влаштували торговище. Перевернув навіть стіл Кастро. Дишреґ став проблемою і для своєї партії. Ось тоді чоловік, що називає себе Пристом — єдиний, кому дозволено ходити по території і ЛПЯ, і ННП, — цей самий Прист мене й покликав. За тим патлатим вилупком я вирушив сам, сказавши Чайнаменові прийти в бар «Стентон», по-тихому, і влаштуватися де-небудь біля місця, звідки вибігають дівки, лаючись і хапаючись за свої дупки, цицьки і поцьки. Чайнамен уміє знімати людей одним пострілом, тож коли він підходить ззаду і каже «ось вам, вилупки», то б’є в потилицю наповал так швидко, що жінки поруч піднімають крик тільки після третього пострілу, коли в ту ж саму дірку влітають три кулі й на всіх лупить фонтаном кров. Після шостого пострілу Чайнамен хутесенько зникає.
У березні тисяча дев’ятсот сімдесят п’ятого Шота Шериф залишив записку для Бантин-Бентона в церковній Біблії перед його приходом до церкви. Прямо там, на Дарлінг-стриті, на дорозі, якою Бантин мав навідатися до своєї жінки, всього за три будинки від моря, зразу за його машиною причалив Джосі зі своїми людьми — і вони продірявили тачку Бантин-Бентона так, що здох навіть двигун. Похорон Бантин-Бентона став цілою подією; кажуть, на нього зійшлося тисяч зо двадцять людей. Точну цифру не знаю, але точно знаю, що туди приїжджали прем’єр, заступник прем’єра та міністр праці.
Але це був сімдесят п’ятий, а тепер надворі грудень сімдесят шостого, а один рік — як ціле століття. Бо кожен, хто бореться з монстрами, в підсумку сам стає монстром, а в Кінгстоні є щонайменше одна жінка, яка вважає мене вбивцею всього, що зветься «надія». Люди думають: я втрачаю сили від переживань через вбивство школярика, яке я вчинив помилково, — але їм невтямки, що збентежений я саме відсутністю цих переживань, бо їх нема. Моя жінка кличе мене: «Гайда, великий босе, до столу, їжа готова».
Ніна Берджесс
ло? — Хвала всемогутньому Джа, ти нарешті продерла очі. А я, між іншим, сестричко, втретє тебе набираю. Моя сестра Кіммі. Всього два речення, а вже корчить із себе жительку гето. Цікаво, сонце вже встало? І від чого я прокинулась — від дзвінка чи від того, що вже ранок?
— Я дуже стомилася.
— На вечірці запалювала всю ніч? Чуєш мене? Кажу: на вечірці запалювала всю ніч? А не спитаєш, що ти мені за це винна? — Я уже знаю.
— Ти вже знаєш, що мені винна за це?
— Ні, я знаю, що ти мені зараз це скажеш.
— Ох. Ну ти цього ранку кумекаєш дай Боже, сестричко. Я навіть не чекала, що ти така метикувата. Ранкове повітря, певно, діє.
Кіммі взяла за звичку дзвонити мені якомога рідше відтоді, як почала знатися з Расом Трентом, який сказав їй звести контакти з «в’язнями Вавилону» до мінімуму. Сам він цих контактів уникає, кожні півтора місяця літаючи до Нью-Йорка. Кіммі все чекає візи, щоб поїхати туди до нього. Здавалося б, цей Рас Трент, син міністра закордонних справ, міг би організувати візу своїй королеві. Однак він про таке цій королеві навіть не заїкнувся. Що ж, на Ямайці продається геть усе, зокрема й американська віза... Втім, у мене сьогодні багато справ.
— Чим можу допомогти, Кіммі?
— Я тут думала на днях. Що ти знаєш про ґарвіїзм[201]?
— Ти дзвониш мені, е-е...
— Восьма сорок п’ять. Восьма сорок п’ять ранку, Ніно. Скоро дев’ята.
— Дев’ята. От чорт! Мені ж на роботу.
— Нема в тебе ніякої роботи.
— Але в душ усе одно треба.
— То що ти знаєш про ґарвіїзм?
— Це що, радіовікторина? Альо, я в ефірі?
— Годі жартувати.
— Тоді що це за жарти — будити мене зрання тільки для того, щоб прочитати лекцію із суспільствознавства?
— І я про те. Для тебе це начебто неважливо. Тому вас білі так і пригнощують, — хоча при слові Ґарві твої вуха повинні виструнчуватись, як у пса.
— Ти говорила сьогодні зі своєю матір’ю?
— З нею все чудово.
— Це вона тобі так сказала?
— Матусі слід посвястити своє життя боротьбі. Тільки тоді вона зможе реально уникнути нашого пригнощення як народу.
Кіммі нахапалася від Раса Трента слів, якими оперують, як вербальним інструментарієм, англійці і якими можна сипнути — як перцем у очі. Растафаріанство з негативізмом не має нічого спільного, слово «пригнічення» звучить у неї як «пригнощення», хоча такого слова в мові немає. «Присвятити» — це в неї «посвястити»; Бог його зна, що всі ці звуки означають, але коли це чуєш, складається враження, наче хтось хоче створити свою власну Трійцю, забуваючи ім’я третього в ній. Нащо мені, сестричко, все оце лайно? І як же багато зусиль іде на те, щоб його пам’ятати. Але ніщо не викликає в Кіммі такого схвалення, як непомірні зусилля, які на це марнуються. Особливо в той час, як Рас Трент, можливо, шукає собі іншу жінку — не надто «вумну» королеву, як вона, а дурну кицьку, що буде запросто смоктати йому член і, може, полизувати анус — щоб його «ні, ні, ні» переходило в хтиве «о, о, о»...
Кіммі хоче чогось конкретного, але все ніяк не спитає, вважаючи за краще вивудити те, що їй треба, під час розмови. Що ж до її раннього дзвінка, то, хтозна, можливо, саме в цей час вона просто хоче утвердитися, відчути себе краще, ніж хтось інший, а мій номер — одна з небагатьох комбінацій з восьми цифр, які вона годна наразі згадати.
— Я б сказала, що він — національний герой.
— Принаймні це ти знаєш.
— Він хотів, щоб чорношкірі кінець кінцем повернулися назад у Африку.
— Ну, певною мірою. Але добре, добре.
— Він був злодієм, який купив корабель, не здатний нікуди плисти, але, можливо, не єдиним національним героєм, який був злодієм.
— Ну, так, але хто тобі сказав, що він — злодій? Ось чому чорношкірі ніяк не можуть піти шляхом прогресу: вони вважають за краще називати злодіями своїх одноплемінників.
— Я й не знала, що справжнє прізвище Маркуса Ґарві — Берджесс. Чи наше справжнє прізвище — Ґарві?
— Ось це — точно те, що говорить Ті. І це точно те, що, за його словами, говорять такі люди, як ти.
— Люди, як я?
— Необов’язково, як ти. Люди в темряві. Вийди з темряви і йди до світла, сестричко.
Я могла б її заткнути, але Кіммі, як і Рас Трент, із тобою, по суті, не розмовляє. Їй потрібен лише свідок — навіть не слухач чи бесідник.
— Ну а чому ти дзвониш мені, якщо впевнена, що я — не єдина, хто блукає в темряві? Могла б набрати якусь із подружок зі своєї ідеальної старшої школи, чи когось іншого.
— Сестричко, якщо революція звільнення коли-небудь станеться, то вона повинна спочатку відбутися у твоєму домі.
200
Дишреґ (англ.) — ганчірка.
201
Ґарвіїзм — аспект чорного націоналізму, названий ім’ям його засновника Марка Ґарві.