Коротка історія семи вбивств
- Автор: Джеймс Марлон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-679-508-7
- Переводчик: Анатолий Хливный
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Коротка історія семи вбивств». Краткое содержание книги:
Книжка здобула Букерівську премію 2015 року і викликала бурхливу реакцію читачів та літературної критики.
УВАГА!
Текст книжки містить фрагменти, пов’язані з сексом, насиллям та розповсюдженням і вживанням наркотичних речовин! Містить ненормативну лексику! Не рекомендовано особам до 18 років!
Перекладачі намагалися максимально передати специфіку живої мови персонажів.
— Ти думала, ніхто тебе там не помітить? Як ти вештаєшся біля його будинку, наче якась фанатка?
— Я так і не розумію, про що ти кажеш.
— Шеллі Му-Ян сказала мені: вона впевнена, коли проїжджала повз, що бачила там тебе. Як ти вчора вдень стирчала біля його воріт. Якраз коли вона їздила по своїх дітей.
— Брунатна дівчина в спальному районі. Ну звісно, я ж така одна.
— Коли вона їхала назад з дітьми, то знову тебе там бачила.
— Ти розмовляла зі своєю матір’ю?
— Я знаю, що ти з ним трахалась.
— З ким?
— З ним.
— Це не твоє...
— То це правда. І ось тепер ти вистежуєш його на розі, як повія.
— Кіммі, тобі робити більше нічого? Розкажи краще своїй матері, що це вавилонська шитстема зґвалтувала її та побила її чоловіка.
— Маму ніхто не ґвалтував.
— Це тобі раста Трент сказав? Чи він сказав тобі, що її зґвалтував Вавилон? Ну ж бо, скажи. Скажи мені, що він тобі сказав, бо своєї думки ти ні фіґа не маєш.
— Чо-чого? Що? Що? Маму ніхто не ґвалтував. Ніхто не...
— Та я просто впевнена, що Рас Трент тебе використовував куди тільки хотів, — то звідки, на хрін, тобі знати?
— Він... він... він лише хотів пізнати тебе краще, зрозуміла?
— Пізнати мене краще?
— Пізнати тебе краще, бо він усе ще не може забути мене.
— Ох, Кіммі, більшість людей забувають тебе за лічені хвилини після зустрічі з тобою.
— Шкода, що мама з татом не знають, яка ж ти йобана сука.
— Зате вони, мабуть, знають, що ти більше не миєш свою поцьку, бо стала растаманкою. Мені час на роботу.
— Нема в тебе ніякої сраної роботи.
— Але вона є в тебе, і чому ж ти на неї не поспішаєш? Рас Трент, напевно, обісрався, а дупу йому підтерти нема кому.
— Ти підла сука! Мерзенна сука...
Зазвичай я дозволяю їй лаяти мене, поки вона не збивається з дихання, але, схоже, цього разу я зайшла надто далеко. Я замовкаю, бо відчуваю, що мене аж під’юджує йти ще далі. Кіммі не бачить, як я зціплюю зуби, намагаючись стримати себе.
— І... і... і єдина причина, чому він тебе трахав, — це щоб перевірити, чи міцно у твоїй родині одне одного люблять.
— Тобто далі він візьметься за маму?
— Ті все мені про тебе розповів.
— Отож, Ті про все тобі розказує... А тобі за два роки в голову не прийшло жодної власної думки. Ти хоч сама себе чуєш? Дзвониш і торочиш мені про того бомбоклата Маркуса Ґарві, як училка з історії. Рас Трент заговорює тобі зуби, як якійсь чотирирічній сциклі, розказує всілякі історійки-анекдоти, а ти гадаєш: «Хм-м, кому б тепер усе це викласти, щоб самій при цьому піднятися?» — і, як завжди, набираєш мене. А мені ці твої «лекції з історії» — по шарабану, твій Ґарві мені — по шарабану, і твій сраний раста-бойфренд, який, напевно, літає в Нью-Йорк, щоб посмоктати там чиюсь поцьку, — мені теж по шарабану. І якщо ти, до речі, сподіваєшся, що той червонопикий засранець поможе тобі роздобути візу — щоб ти з’ясувала, чим він насправді займається в тому Нью-Йорку, — це означає, що ти дурніша за свою футболку «Університет Ганджі», яку тягаєш не знімаючи.
Мені хочеться продовжити. Мені є чим зайнятися, але мене пре. Я маю двох батьків, які сидять тепер нишком, як качечки, і ждуть, що до них знову вдеруться; вдеруться ті ж виродки — і заберуть усе, що не змогли забрати на своїх байках минулого разу. І я готова йти; готова так, що мені вже плювати, якщо доведеться палити мости ще до того, як я через них перейду, — хай навіть ідеться про мою пришелепкувату сестру. Я хочу вирушити назад на Гоуп-роуд і тупо стати там перед ворітьми, стати й волати, волати, — аж поки він або не відчинить усі двері, або не викличе поліцію. А якщо він викличе поліцію, то я проведу ніч у тюрмі, та назавтра знов повернуся — і знову волатиму, волатиму І він, прокляття, мені таки допоможе, бо якби я могла впоратися сама, то плювала б і на нього, і на всіх його «Опівнічних рейверів». І він дасть мені грошей, досить грошей, щоб я заткнулася, досить грошей, щоб я ввійшла в посольство Сполучених Штатів із заднього ходу і вийшла звідти з трьома візами — трьома, тому що Кіммі візи від мене не захоче, — ну то й у сраку її. У сраку її! У сраку її! У сраку її! В моєму роті киплять щонайменше десять років мого терпіння, і я врешті звільняюся від цього тягаря, лаючи на всі заставки усіх, кому нема і кому є до цього діло. Мені хочеться виплюнути все це їй в обличчя — так, щоб лопнули, бомбоклат, її вушні перетинки. Але вона кидає слухавку.
Джосі Вейлз
мене зустріч із Доктором Лавом. День лише починався, коли у вітальні задзвонив телефон. Я вже прокинувся і тинявся домом, як ранковий привид. Не встиг Лав привітатися, як я кажу: «Відчуття часу в тебе, Докторе Лав, просто як у пса». Він запитав, звідки я знаю, хто дзвонить. А я відповів, що він — єдиний, хто ризикне отримати в голову кулю, турбуючи мене до ранкового чаю. Він засміявся, сказав, що зустрінемось у нашому місці й поклав трубку. Віпер і далі хропить на дивані, хоча дзвінок звучав на повну гучність.
Пітер Нессер познайомив мене з Лавом того дня, коли приїхав з Американцем, Луїсом Джонсоном. Вони обидва — і Пітер, і Луїс — помилилися, коли вирішили, що зможуть контролювати мій зв’язок з Кубинцем. Але, як мені якось сказав церковний пастор, людина може не знати людину, але дух знає духа. Він казав так, коли пояснював, як підараси знаходять один одного. До них мені байдуже, а ось його слова міцно запали в душу. Я навіть застосовую їх у суддівстві. Так, говорити я можу все, сила слова мені відома, але чи впізнає дух духа? Коли я вперше зустрівся з Доктором Лавом, більшість нашої розмови відбулася без слів.
В одну зі своїх рідкісних поїздок по гето серед білого дня — це був листопад сімдесят п’ятого — до мене під’їхав на своєму «Вольво» Пітер Нессер і сказав, що має завчасний різдвяний подарунок. Я подивився на нього й подумав: яку дурню несе цей сирійський шмат лайна, — і глянув на Кубинця, з наміром відпустити і його, але він так промовисто закотив очі, що я зрозумів: ми думаємо однаково. Пітер Нессер ніколи не вмовкав, навіть коли трахався, — тож на його тлі був дуже примітним чоловік, який мовчав.
Спочатку я подумав, що як Лав — з Куби, то погано розуміє англійську, але потім збагнув: він говорить тільки тоді, коли це треба. Високий, худий, з бородою, яку постійно чеше, і чорним кучерявим волоссям, занадто довгим як для лікаря. І чимось схожий на Че Гевару — той теж був лікарем. З тією різницею, що Доктор Лав намагався вбити Че як мінімум чотири рази. «Той малий marićon[205], той малий putito[206] навіть не кубинець», — каже Лав, коли я вказую йому на те, що, бач, ви ж обидва були медиками й обидва покинули мирну медицину і взяли до рук зброю. Частково мене до цього чоловіка вабила допитливість. Як від порятунку людського життя перейти до його відбирання? Доктор Лав мені на це зауваження незворушно відповідав: «Лікарі теж забирають життя, hombre[207]. Ще й як забирають. Кожен сраний день». Коли Пітер Нессер привіз його до мене, то сказав: «Ця людина виведе тебе на абсолютно новий рівень».
Річ ось у чому. Луїс Джонсон намагався пояснити мені зовнішню політику в такій протяжній манері, як це роблять білі, коли вважають тебе занадто тупим. Луїс Джонсон знав Доктора Лава, бо вони обидва були в затоці Свиней[208] — показова, але жалюгідна спроба Кеннеді відрубати Кубу, яка дала ляпас усьому світу Для Доктора Лава затока Свиней — це приблизно те ж, що для мене шістдесят шостий рік. Я дивлюся на нього — і розумію. Згодом Луїс Джонсон із Пітером Нессером ідуть, бо Джонсон хоче скуштувати юшку із бичачих членів, після якої, за словами Нессера, трахаєш дружину як шістнадцятирічний. А Кубинець залишається і каже:
205
Marićon (ісп.) — гомосексуал.
206
Putito (ісп.) — розпусник.
207
Hombre (ісп.) — чоловік, мужчина.
208
Ідеться про військову операцію в затоці Свиней 1961 року — невдалу спробу уряду США силоміць усунути від влади на Кубі комуністичний уряд Фіделя Кастро.