Коротка історія семи вбивств

— У такому разі не дивно, що ти й уявлення не маєш, що таке друзі. Мабуть, мені варто радіти, що ми, для різноманітності, хоча б в англомовній країні. А то певний час я навіть не розуміла, про що говорить мій син.

Вона може говорити скільки завгодно і про що завгодно: про наш шлюб, про дітей, про роботу, про Еквадор або про цю довбану країну і мою байдужість. Я мовчу. Але вся ця байда з її вуст доводить мене до сказу, і я починаю закипати ненавистю до неї.

— Бо ти обіцяв, обіцяв нам, що після закінчення поїздки нас чекає щось гідне, навіть якщо це означає просто більше твого часу на свою родину. Але знаєш, хто ти такий, Баррі? Ти брехун. Великий брехун, що обманює дружину і дітей, і все заради роботи, на якій ти незрозуміло чим займаєшся. Та, напевно, ти й у роботі не досяг успіху, бо навіть нормального робочого стола не маєш. Ти просто довбаний брехун.

— Прошу тебе, досить.

— Досить?

— Вгамуйся. З мене досить, Клер.

— Досить чого, Баррі? А інакше що? Запроториш нас ще на кілька років у якусь Анголу? Чи, може, на Балкани, в Марокко? Якщо ми поїдемо в Марокко, то Богом клянусь: я засмагатиму топлес.

— Досить, Клер.

— Досить? А інакше що?

— А інакше ось цей кулак влетить тобі межи очі, вилетить з твоєї довбаної потилиці — і проб’є довбане скло в тебе за головою!

Вона приймає позу і, здається, на мене не дивиться, але й на дорогу не дивиться теж. Таке буває нечасто, — їй нагадали, що її чоловік, можливо, колись заробляв на життя вбивствами, — тож западає тиша. Я міг би її отак і лишити — принаймні хоч трохи пожив би в спокої. Це був удар нижче пояса — я активізував страх, який дружина кожного агента відчуває перед своїм чоловіком. Якби я її бив, вона решту життя страждала б мовчки і навіть її довбаному таткові було б до того байдуже. Але тоді вона б не тільки мене боялася, а ще й передала б цей страх моїм дітям. І тоді я став би як інші — як, приміром, Луїс Джонсон, який, я чув, справді б’є свою дружину. Я даю їй змогу вийти переможницею з цього двобою.

— Ще бракувало засмагати топлес. Тоді ти будеш білою дівкою з ненаситною діркою. Приманка для ненаситних марокканців.

— Чудово. Тепер ти ще й виставляєш свою дружину шльондрою.

— Але ж твоя нова стрижка таки дуже сексуальна! Хоча волосся вже відростає...

Ніщо не заводить мою дружину більше, ніж відчуття, що її ігнорують. Я чую, як її невтомний голос набирає гучності. Кортить штрикнути у відповідь: «І я тебе люблю», але замість цього я обертаюся — і бачу його, що з’явився нізвідки. Його дім. Я постійно проїжджаю повз, але при цьому, здається, жодного разу на нього не дивився. Цей будинок — один з тих, що своїм виглядом натякають на багату історію. Я чув, що Леді-Мас-ґрейв-роуд з’явився через те, що пані з таким ім’ям не на жарт перепудилася, дізнавшись, що на її маршруті спорудив собі мало не палац темношкірий хлоп, — і проклала до себе окрему дорогу. Расизм у цих місцях пекучий і в’язкий, але при цьому такий невловимий для сторонніх, що мимоволі виникає спокуса перевірити його на ямайцеві, щоб подивитися, відчує він його чи ні. А будинок Співака так і стоїть.