Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Перша думка веде від цих рядків до образів і порівнянь Нечуєвих. Це його манера, його порівняння: «над зеленими як оксамит поліськими луками»… «військо козацьке ніби чорна хмара наступає»… «Дикі тюльпани лиснять проти сонця як помальований кришталь»… «як картата плахта, синіють смуги маточнику». Матеріал для порівнянь узято або з репертуару народної поезії, або з кругу сільських реалій. Коцюбинський іще тяжить до «золотої ряски» народно-поетичного слова, якою волів посипати свої твори Нечуй-Левицький[254].
А проте підказано ці вступні абзаци іншим автором. Зразком Коцюбинському послужив тут Чехов зі своїм оповіданням «На подводе».
«Шоссе было сухо, прекрасное апрельское солнце сильно грело, но в канавах и в лесу лежал еще снег. Зима злая, темная, длинная была еще так недавно, весна пришла вдруг, но для Марьи Васильевны, которая сидела теперь в телеге, не представляли ничего нового и интересного ни тепло, ни томные, согретые дыханьем весны прозрачные леса, ни черные стаи, летавшие в поле над громадными лужами, похожими на озера, ни это небо, чудное, бездонное, куда, кажется, ушел бы с такою радостью».
Учителька Марія Василівна їде з повітового міста, де діставала платню. «Вот уж тринадцать лет как она учительницей, и не сочтешь, сколько раз в эти годы она ездила в город за жалованьем». По дорозі Марії Василівні згадується її минуле, давнє життя в Москві, десь коло Красних Воріт, і нинішнє вбоге її животіння. Прикрі думи перебиває їй дідич Ханов, що наздоганяє її в колясці і якусь частину дороги їде з нею поруч. В’їжджають в ліс, плетуться глибокими коліями, в яких біжить і журкотить вода. Від Ханова в молодому переліску розходиться винний дух. Марії Василівні шкода його, його непутящого, нецікавого життя, його тонкої вихованості, що так не пасує до грубого провінціального оточення; він їй подобається, — але запрацьована, виснажена учителька гонить ці хвилинні свої настрої згадками про щоденні прикрості та турботи: «В ее положении какой бы это был ужас, если бы она влюбилась!»
Фабули в оповіданні Чехова майже немає: зустріч з Хановим, розмова з мужиками в трактирі та підмочені при переїзді через весняний бурчак цукор і борошно — вичерпують усю фактичну сторону оповідання. Стрижнем його є характеристика рядової культурної робітниці на селі: замість покликання — робота для шматка хліба; замість творчої радості — почуття перенавантаженого «ломовика», замість ідейного «служіння» — дрібна, запоморочлива заклопотаність буденними справами, як гроші, дрова, хвороби…
Перший намічений у нас розділ «Лялечки» Коцюбинського відповідає чеховському «На подводе» і розпочинається низкою фраз, що мають характер ремінісценцій із російського твору.
«Тринадцять літ учителькою! Тринадцять літ вона сохла, як яблуко у сушні! Спочатку хоть потішала себе думкою, що вона служить високій справі, але ця теорія з кожним роком блідла, половіла і з часом зовсім згинула. Життя таке одноманітне, таке безбарвне, текло вузьким коритом і нічого не давало для особистого щастя; вироблялись однобічні інтереси, поза якими вона почувала себе мухою восени… Раїса не раз питала себе, чи любить вона свою школу. Так, вона любила школу, любила свою роботу, при якій втрачала голос, хрипіла, надсаджувала груди і вела безперестанну війну з школярами, їх батьками, з попом і з начальством. Вона любила це все, як мужик любить оранку, жнива або тверду лаву, на якій спочиває його натомлене струджене тіло».
Раїса Левицька тринадцять літ учителькою, як і Марія Василівна; у неї так само немає особистого життя; а її міркування про себе та свою роботу є відгук характерних для Чехова меліховської пори (1892—1898) думок, що послужили канвою для образу Марії Василівни. «Учителя, небогатые врачи, фельдшера при громадном труде не имеют утешения думать, что служат великой идее, народу, так как все время голова бывает набита мыслями о куске хлеба, о дровах, плохих дорогах, болезнях. Жизнь трудная, неинтересная, и выносили ее только…» і т. д.[255]. Ремінісценцією з Чехова звучить і весь зачин оповідання: прегарний весняний день, сонце (у Чехова — апрільське, у Коцюбинського — травневе), лісова якийсь час дорога, і на тлі ясного весняного дня сіра постать учительки на вбогім возі (ця риса навіть подана однаково: «Но для Марьи Васильевны, которая сидела теперь в телеге». Пор.: «У земської учительки Раїси Левицької, що їхала на возі»), — і думає та сіра постать свої прикрі невеселі думи.
254
Нечуя-Левицького можна пізнати і в подаванні другорядних, не потрібних для дії деталей, і в розмовних репліках, що нічого не дають ні для характеристики людей, ні для динаміки твору. Напр.: «Тетяна тим часом позносила все манаття з воза, внесла води… і, налапавши у мішку самовар, витягла його звідти за вухо, аж він забряжчав.
— Самовар вам ставити? — Постав»… і т. д.
255
В «Записных книжках» А. П. Чехова (приготов. к печ. Е. Н. Коншина. — М., 1927. — Г. А. X. Н.) знаходимо цю фразу без згадки про учителів: «Небогатые врачи и фельдшера не имеют даже утешения думать…» Очевидно, заготовка була зроблена для писаного одночасно «Дяди Вани» (постать Астрова), і, не використана в п’єсі, пішла на розроблення іншого — пізнішого сюжету. Запис сюжету «На подводе» знаходимо на стор. 78 першої записної книжки. От початок запису: «Учительница в селе из хорошей семьи. Брат где-то офицером. Осиротела, пошла в учительницы по нужде. Дни за днями, бесконечные вечера, без дружеского участия, без ласки, личная жизнь погибает; удовлетворения нет, так как некогда подумать о великих делах, да и не видать плодов…» Аналогічні місця в «Дяде Ване», в репліках доктора Астрова («Да, за десять лет другим человеком стал. Заработался, нянька… Да и сама по себе жизнь скучна, глупа, грязна»), в словах Єлени Андріївни: «Сама подумай, что за жизнь у этого доктора! Непролазная грязь на дорогах, морозы, метели, расстояния громадные, народ грубый, дикий, кругом нужда, болезни» і т. д.