Українське письменство

Питання, чи перебув Коцюбинський якусь кризу в своїй народницькій свідомості, розв’язується у нас по-різному. Акад. М. Грушевський в поминальній своїй статті[274] — висловив був погляд, що Коцюбинський корінням своїм зв’язаний зі старими народницькими течіями українського письменства 60—70-х рр. та що з ними він «не розриває до кінця, заховуючи цей загальний гуманний, народницький напрям в усій своїй творчості». Тримається цієї думки в цілому і акад. С. Єфремов. Натомість С. Г. Козуб в своїй роботі «Ранній Коцюбинський»[275] вважає за можливе говорити про «кризу народницьких ідеалів» у письменника і на підставі кількох поезій відносить її до р. 1887-го. Вбачає кризу і Волод. Коряк, але без порівняння слушніше зв’язує її з датою: кінець 90-х — початок 900-х рр. Починає він щонайперше із зовнішнього образу письменника, яким дають його тогочасні портрети:

«Вже в збірниках «Вік» звертає на себе увагу портрет Коцюбинського. Якось дивно виглядав український письменник — у піджаці й крохмальному ковнірчику! — серед мережаних сорочок, довгих вусів та стрічок інших письменників. Це був ніби єдиний справжній «європеєць» без усіх інших ознак українства… Зовнішність Коцюбинського, манера поводження, одежа виявляли високу елеґанцію та інтеліґенцію, і це було також — щоб так сказати — програмове… З Коцюбинського був у цьому піонер, один із ліквідаторів традицій Нечуєвого студента Радюка, котрий скрізь ходив у широких штанях і брилі, палив люльку і лузав насіння»[276].

В дальшому викладі В. Коряк перебирає оповідання Коцюбинського від 1899 року, виписує слова Септара із «Пут шайтана», Джіафера — з «Під мінаретами»; тлумачить досить довільно «Intermezzo», як стремління естета утекти від брудного міста (гадаємо, там є тільки перевтома вкрай зденервованої людини), добачає в Коцюбинському «дух богеми, з його залюбленістю у красі та відданістю мистецтву» — і в результаті стає неспроможний знайти місце в еволюції Коцюбинського для такої характерної для нього речі, як «Fata morgana». На думку В. Коряка, цей твір стоїть на боці від усієї іншої творчості Коцюбинського, випадає з її контексту, з усього її плетива. І, виписавши фразу з листа до Гнатюка: «Не можу розлучитися з моїми «Мужиками», фразу, що свідчить тільки про владу предмету, теми над митцем, Вол. Коряк додає: «Це, видко, йому туго йшло».